Глава 35

- Що? - здивувалася. Здається, тут на мене чекає ще багато сюрпризів.

- З нас двох, тепер ти - малолітка, - реготав він.

А я знову, вже не з побоюванням, торкнулася свого обличчя, починаючи звикати до дійсності.

- Скільки мені у цьому світі? – спитала збентежено.

Все це ніяк не складувалось у голові. На задвірках свідомості промайнуло щось невловиме, ніби й це вже відбувалося, але згадати знову не змогла.

- Наче вісімнадцять! - заявив братик, з цікавістю мене розглядаючи. - А ти гарненька була в молодості.

- Я і зараз гарненька! - відважила йому потиличник. - "Як він ще й жарти свої примудряється відпускати в такій ситуації? Хоча, йому то що. Он, який задоволений, ніби додому повернувся".

- Так їсти хочеться, - видав він, і поліз у свій рюкзак.

Витяг звідти упаковку печива, і наступної миті вже почав жувати. Ну, хоч щось залишається незмінним – це апетит мого братика.

- Хочеш? - протягнув він і мені.

- Вмитися б, - подивилася я на запропоноване частування і відвернулася. - Може, який струмок поруч є?

Ну не можу я снідати, поки не вмилася і не привела себе до ладу.

- Не можна нікуди йти! – категорично заявив Ванька. - Спершу треба дочекатися принца.

- Правильно! - несподівано почулося поруч, і ми з братом повернули голови на голос. - Без мого дозволу нікуди не відлучатися!

До нас прямував нещодавній інтурист. Тепер він був одягнений у свій чорний одяг з мечем на поясі. Мимоволі згадався сон, і холодний піт побіг спиною.

Наблизившись, чоловік сів навпроти і почав мене уважно розглядати, так само, як нещодавно Ванька. За мить його очі засвітилися ніжністю, і на губах з'явилася посмішка. А в мене всередині все перевернулося і озвалося болем. Той поганий сон був лише сном?

- Ти гарна в будь-якому віці, - промовив принц, не зводячи з мене очей.

Він поводився так, ніби нічого такого не накоїв, ніби й не викрадав мене зовсім, ніби ми давно знайомі і просто вийшли на прогулянку. І це злило.

- Ви не мали права без мого відома тягнути мене в цей світ! – видала, карбуючи слова.

- Так! – підтвердив він. - Але в мене не було часу, щоб чекати, коли ти згадаєш мене.

- А якби я вас згадала, але не захотіла б повертатися сюди?

 "Такий варіант він, мабуть, навіть не розглядав. До чого самовпевнений тип!"

- Тоді ця помилка мені дорого обійдеться, - відповів він, ставши серйозним.

- Вона мені дорого обійдеться! – виправила принца, наголосивши на слові «мені», але він ніяк не відреагував.

- Тобі треба поїсти, - змінив незручну тему, помітивши, як мій братик поглинає печиво. – На нас чекає довгий шлях.

- Я розпалю багаття, - запропонував Ванька і, сунувши мені в руки пакет із солодощами, підскочив. - Закип'ятимо води, чаю поп'ємо?

- Ні! – швидко зупинив його Асгард. - З багаттями доведеться почекати. Ми зараз на ворожій території, треба поводитися якомога непомітніше.

- На ворожій? - перепитав Іван стривожено.

Принц кивнув і, потягнувши з пакета в моїх руках печіво, додав:

– Вам потрібно змінити одяг. Просуватимемося в основному лісом, але в цьому ви надто помітні, - він жестом позначив наші з Ванькою джинси та курточки, і почав із задоволенням хрумтіти ласощами.

- Ви не менш нас помітні у своїх обладунках, - заперечила я на це.

- Точно! - підтвердив він і знову розплився в задоволеній усмішці. - Тому насамперед нам необхідно переодягтися.

«Не збираюся я переодягатися, – подумала похмуро. - І затримуватись у цьому світі теж. Треба лише розібратися, яким чином відкриваються портали».

- А ось цього робити не варто! – несподівано видав його високість, ніби продовжуючи розмову.

– Що? - Перепитала я, не зрозумівши про що він.

- Шукати портал, - промовив принц, пильно дивлячись у вічі.

Зробилося незатишно. "Він що, думки мої читає?"

- Так, - Дракон з усмішкою підтвердив моє припущення. – Тепер я можу читати твої думки. Зілля знань дає знання того світу, де перебуваєш. Випивши його у твоєму світі, я став розуміти твою мову.

- Це неймовірно! – обурилася я стомлено. - Як таке може бути? Тобто навіть у думках я не можу залишитися наодинці? Це порушення всіх моральних норм!