Глава 24

Бійка зав'язалася за лічені секунди, здавалося, тільки оком моргнула, а мій наречений уже відлетів на пристойну відстань. Відразу стало зрозуміло, хто переможець. Хотіла вже вибігти і зупинити побиття немовляти, як Сергій підвівся і наблизився до супротивника. Далі посипалася серія ударів з обох боків, і інтуристу теж дісталося, хоча і не істотно. Здоровий гад!

Рухи Ванькиного друга були чарівні, він навіть бився гарно, наче танцював. Лише відчуття складалося, що в нього в руках не вистачає того самого меча, що мені привидівся.

Мій Серьога – чемпіон, а он як літає. Стало прикро за свого хлопця. Знайшовся той, хто виявився сильнішим.

Тільки ми не в первіснообщинному ладі живемо. І вибирати собі чоловіка я буду сама. Нехай собі потішать своє чоловіче самолюбство, рішення все одно за мною.

Несподівано поряд почулося моторошне гарчання. Я обернулася і з переляку скрикнула.

До мене наближалася зграя собак. Причому з явно поганими намірами. Морди притиснуті до землі, зуби вискалені, шерсть на загривку дибки, наче зжерти зібралися. Від жаху, що охопив, навіть закричати не змогла, тільки рота відкрила, намагаючись вдихнути.

Я не рухалася, страх скував так, що не могла навіть покликати на допомогу. Коли пси були вже зовсім поруч, і від страху мені здалося, що в очах у них горить вогонь, мене хтось заслонив собою, відрізавши від собак.

Наступної хвилини потягли за руку і відвели на деяку відстань. Поруч виявився Ванька такий же наляканий, як і я, але мою долоню зі своєї не випускав.

А мужики, що мить тому билися один з одним, накинулися на дику зграю. Видовище було страшним - собаки з розлюченістю кидалися на чоловіків по кілька штук відразу, а єдиним захистом тих були власні руки.

Спочатку вони просто струшували з себе божевільних псів, але це не допомагало. Ті лише відлітали недалеко і одразу ж поверталися назад.

Треба було щось робити, кудись бігти, кликати на поміч. І я ламанулась, але Ванька перехопив мене за талію.

- Стій, Свєтка! - швидко промовив він. - Тобі не можна йти з поля зору. Принц із ними розбереться!

Навіть слів не знайшла, щоб відповісти. У такий жахливий момент він примудряється згадувати про «принців».

Але Іван виявився, на мій подив, правий. Поки ми з ним говорили, ситуація докорінно змінилася.

Інтурист почав виловлювати собак одного за одним, та моторошним рухом звертам їм шиї. Я різко відвернулася і уткнулася Ваньці в груди, щоб не бачити цього жаху.

Через якийсь час все закінчилося, верески стихли і хрускіт кісток припинився.

«Який він здоровий цей іноземець, що одним рухом може згорнути шию такому величезному псові? І звідки в нашому тихому районі ціла зграя шалених собак?»

Повільно обернулася, чоловіки підійшли до нас. Вигляд у обох був ще той. Обдерті, закривавлені, з однаково тривожними поглядами на обличчях.

Ванькін принц несподівано простяг руку Серьозі.

- Визнаю в тобі гідного супротивника, - почав він, а я відчула повагу до цього красеня, тільки подальша його фраза повернула мене з небес на землю. - Тільки Світлану все одно не віддам! Вона моя жінка, і скоро ти це зрозумієш!

- Знову ви за своє! - встряла я в розмову, всередині все колотилося від пережитого жаху. - Припиніть вже твердити, що я ваша жінка! Я вас бачу лише третій день!

- Ні… - почав інтурист, але несподівано осікся і продовжив схвильовано: - Ти вся тремтиш!

Він спробував мене обійняти, але Серьога відштовхнув і загородив мене собою, знову мужики стали один проти одного, немов дуелянти.

- Припиніть! - закликала я вкотре до їхнього розуму, і прикрила долонями обличчя. – Я за ці дні втомилася, здається, більше, ніж за все життя! Досить мені тріпати нерви! Будь-якому терпінню теж є межа. Ваня, щоб сьогодні ж твого товариша не було у нашій квартирі!

Останнє я вимовила потойбічним голосом. У цей момент сама собі була неприємною, але сил продовжувати їх ігри не було ніяких.

Чоловіки мовчали кожен про своє. Було трохи соромно за те, що виганяю друга Ваньки, але іншого виходу я не бачила.

- Вам потрібно терміново обробити рани та зробити уколи від сказу, з цим краще не тягнути! - промовила суворо, швидко змінивши тему.

- Ці собаки не були шалені, та й не собаки це зовсім! - поспішив виправити мене братик.

Навіть не звернула уваги на його слова, лише подумки обурившись.

- Ходімо звідси! - сказала, важко зітхнувши.