Глава 23

- Ми будемо! - заявила матуся, провівши гучну дискусію з батьком. - Вилітаємо першим же рейсом!

- Як? - розгубилася я такому несподіваному повороту.

- А, - легковажно видала матуся. - Ми тут уже кілька днів сидимо без діла, розвіятися, якраз не завадить.

Після, закінчивши розмову, ми розпрощалися.

Поклавши слухавку, я ще якийсь час перебувала у прострації.

Події розвивалися надто швидко, і мене не залишало відчуття, що я залишена на узбіччі та участі в них не беру.

На мій подив, у квартирі повисла могильна тиша. Повільно обернулася і зустрілася поглядом з інтуристом. Від люті, що виходила від чоловіка, мене ніби окропом обкотило. У невеликій передпокої відразу стало жарко. А в голові несподівано спливла картинка: цей же погляд, щільно стислі губи, лише злегка тремтять крила носа, чорне волосся, що майорить на вітрі, обладунки з вибитим золотом малюнком дракона на грудях і помах скривавленого меча…

Образи були такими яскравими, що я на якийсь час завмерла, не розуміючи, що відбувається. Стояла, намагаючись усвідомити, що за долю секунди промайнуло.

"Що це було?" Видіння промайнуло настільки яскраво, що вибило мене з колії.

Повернули до дійсності голосні чоловічі голоси.

- Забери руки від моєї жінки! - процідив крізь зуби інтурист і зробив крок уперед.

Від нього виходила така агресія, що в мене серце тривожно забилося.

– Що? - протягнув Серьога не менше мене шалений від нахабства іноземного друга і рушив назустріч.

"Тільки бійки мені тут не вистачало", - подумала з досадою і поспішила зупинити нареченого, краєм ока помітивши, як Ванька кулею вилетів із кухні і став перед своїм другом, намагаючись заспокоїти.

- Ваша Високість, не можна цього робити! - голосно шепотів братик. - Згадайте, ви в іншому світі, і тут інші закони!

Тільки я вирішила, що вони знову дурня валяють, як Ванька додав:

- Битися краще на вулиці!

«Ось же малий поганець!»

- Жодних бійок! - різко вставила я своїх п'ять копійок. - Навіть не думайте! Які можуть бути бійки? Я цього мужика другий день знаю, і мені його витівки вже поперек горла!

Інтурист перевів на мене напружений погляд. Тільки мене цим не збентежиш.

- Іване, зроби щось чи я…

Лише домовити я не встигла. Сергій несподівано взяв мене за плечі і з викликом видав, звертаючись до друга Ваньки:

- Ходімо, вийдемо! – кивнув він на двері.

- Сергію, не смійте! - намагалася я зупинити хоч когось. - Хіба ти не бачиш, що вони знову взялися за свої іграшки? Реальний світ від ігор не відрізняють.

- Світлана, - розгорнув мене до себе наречений. - Це ти нічого не бачиш чи не хочеш бачити.

У цей момент, інтурист нахабно скинув Серьогини руки з моїх плечей. За їх настроєм зрозуміла: бійки не уникнути.

- Усі з глузду поз'їжджали, - винесла я вердикт. - Робіть що хочете! Якщо порозбиваєте один одному носи, до мене не біжіть по допомогу!

Вимовила сердито і демонстративно пішла до своєї кімнати. На мене, здається, навіть уваги не звернули. Як тільки я пішла з передпокою, за моєю спиною грюкнули вхідні двері.

Стиснула кулаки від злості, вони таки вирушили з'ясовувати стосунки.

«Абсурд повний! Що можна з'ясовувати, коли я чітко дала зрозуміти, кому з чоловіків віддаю перевагу? Та й прибулець цей взагалі не має на мене жодних прав!»

Якийсь час я міряла кроками кімнату туди-сюди. Але цікавість була сильніша за мене. Плюнувши на принципи, рвонула за ними, тільки-но встигла курточку захопити і квартиру закрити на ключ.

Швидко промайнула сходами. На ліфті їхати не наважилася, будинок старий і той часто ламається. Застрягти у такий відповідальний момент зовсім не хотілося.

Куди вони могли піти з'ясовувати стосунки я здогадувалася. У нас у районі лише одне приховане від чужих очей місце – пустир за гаражами. Туди я й помчала з усією швидкістю, на яку тільки була здатна.

Через гаражі бігти важко, доводилося протискати через зовсім невеликі простори. «Як ми тут у дитинстві гасали? Чи то споруди стали ближче одна до одної, чи я виросла...»

Вибігла до пустира якраз вчасно. Чоловіки ще розмовляли, тільки шкода тихо, з того місця, де я влаштувалася не чути було. Але нічого і так зрозуміло.