Глава 22

- Я тут подумав, - заговорив якось нерішуче, що було мало схоже на нього. - Скільки ми з тобою вже будемо нареченим? Настав час оформити наші відносини!

- Що, ось так от одразу? - перепитала я здивовано, хоч і давно чекала від нього щось подібне.

Тільки реальність від чогось вийшла зовсім не такою, як у мріях. Замість радості відчула переляк та незручність. Зусиллям волі відігнала від себе погані емоції.

Зрештою, ми давно це планували та обговорювали. А в мені просто каже природний жіночий страх перед змінами.

- А чого тягнути! – усміхнувся Сергій. - Нам уже не по вісімнадцять, пора б і про сім'ю подумати.

- Ти маєш рацію, - кивнула я, тільки мені хотілося сказати зовсім інше.

- Ось і добре! – швидко підхопив він. - Цієї суботи оформимо документи в загсі, а ввечері посидимо в сімейному колі.

Мені його план відразу не сподобався, ще й тому, що Сірий вирішив все сам, просто повідомивши мене. Усередині визрів протест, але я поспішила заглушити його доказами розуму.

- Стривай, треба ж спочатку подати заяву, - промовила я. – І за два місяці…

- Щодо цього не хвилюйся! - радісно видав він. - Я вже домовився, нас розпишуть цієї суботи.

- Домовився? - перепитала я приголомшено.

- Так, - підтвердив Сергій, обійняв мене і спитав: - Чи ти вже передумала?

- Ні, не передумала, - відповіла невпевнено і швидко додала: - Але, треба ж попередити батьків, думаю, вони б хотіли бути на весіллі дочки.

- Давай сьогодні ж їм зателефонуємо! - запропонував бадьоро Сергій, а в мене з'явилося почуття, що мене заганяють у глухий кут.

- Зателефонувати, звичайно, можна, але до суботи вони все одно не встигнуть повернутися, - вирішила я звернутися до доказів розуму. - Тобі не здається, що ти надто поспішаєш?

- Мені здається, що це давно слід було зробити, - відповів він заспокійливо. - Давай подзвонимо, і якщо вони не встигнуть, відкладемо на потрібний час. Ти зможеш купити собі гарну сукню.

- Сергію, ти мене дивуєш, - знизала я плечима.

«Гарна сукня – це важливо, але мене зараз цікавило інше. Що діється з моїм хлопцем? І з чого це раптом такий поспіх?»

Мій наречений хоч і посміхався, але був якийсь скривджено-нещасний, тому змилосердившись, погодилася:

- Якщо наполягаєш, я подзвоню.

Він полегшено кивнув, і ми перейшли в передпокій до телефону.

Ванькін друг тут же вийшов з кухні, пильно стежачи за нами, як за дітьми, що задумали витівку.

З побоюванням подивилася на нього, як би цей товариш чогось не викинув. Його агресивна поведінка лякала.

Набравши багатозначний номер, завмерла в очікуванні, притуливши до вуха слухавку.

- Але! - відповіли досить швидко на тому кінці маминим веселим голосом.

Таке відчуття, що на дзвінок чекали. Зазвичай батьків немає на місці, вони здебільшого проводять час у черговому поході. Я сподівалася, що мені відповість хтось із гуртожитку, і я просто передам, що дзвонила.

Тому мамин голос привів мене в дикий захват.

- Мама! - зраділа я настільки, що забула, навіщо дзвонила.

- Люба! Ну нарешті то! - вигукнула не менш емоційно матуся, і почала говорити безупинно, перемежуючи свою розповідь запитаннями.

Щоправда, відповіді їй не були потрібні. Але я не ображалася, чути її голос – і так було щастям.

- Чому ж ти мовчиш? - нарешті згадала вона, хто з нас родителька. – Розповідай, як ви там?

Я коротко виклала останні події, промовчавши про втрату пам'яті. Порівняно з їхніми пригодами у Карпатах та околицях, у нас нічого особливого й не відбувалося.

Серьога смикнув мене за рукав, нагадавши основну мету дзвінка, і я, важко зітхнувши, поспішила рідних порадувати.

- Мамо, Сергій мені зробив пропозицію ... - Встигла тільки почати, як матуся мене перебила.

- Пропозицію він тобі зробив ще два роки тому, - заявила обвинувальним тоном. - Я так розумію, ви нарешті вирішили дати справі хід.

- Ну, загалом так, - видавила я.

З мамою ніколи не виходило зробити важливе оголошення так, як мені хотілося б, вона завжди брала ініціативу в свої руки і мені залишалося тільки підтакувати.

- Давно пора! - підвила підсумок мамуля. - І коли ця знаменна подія?

- В цю суботу! - промовила я, чекаючи у відповідь купу докорів і збираючись вже пообіцяти перенести весілля на більш зручний час.

Але на мій подив матуся зраділо заверещала.

- Батьку! - Закричала вона. - Ти чув? Наша Лялечка таки наважилася вийти заміж! Що? Ось тільки давай без цього!

Вона ще щось кричала не мені, але я вже не слухала.

- Мамо… - тільки й змогла простягнути, відсунувши слухавку від вуха.