Глава 28

З появою у моїй кімнаті його високості виникло відчуття, що простір зменшився. Мудрий лев найстарший із принців. На вигляд років тридцять-тридцять п'ять. Зростом під метр дев'яносто, широкий у плечах, добре складний. Світло-карі, майже жовті очі, різкі мужні риси обличчя, і той самий привабливий мигдалеподібний розріз очей. Мабудь це сімейне. Якщо зважати на те, що у всіх трьох принців одна мати, вона була просто неймовірною красунею. І всі троє синів у неї вдалися, бо імператор красою явно програвав своїм дітям.

- Пані Алана? - чоловік стрімко наблизився до мене і став біля самого вікна, тут дихалося легше.- Вибачте за вторгнення, випадково почув, як ваша служниця розмовляла зі стражником, і вирішив втрутитися.

Я не встигла нічого відповісти, він пройшовся кімнатою, заглянув під ліжко, і так само швидко повернувшись назад, продовжив:

- Не варто це діло розголошувати. Я вже послав свого слугу по потрібну людину. Не хвилюйтеся.

- Ваша високість? - почала я, приголомшена таким натиском.

- Ви впізнали мене? - він самокритично посміхнувся. – Не дивно, я надто схожий на свій портрет, що висить у тронному залі.

Пожартувавши над своєю зовнішністю, цей величезний, немов ведмідь, чоловік, відразу ж здобув моє тепле відношення.

- Але як ви? - почала я, збираючись запитати: «сюди потрапили», проте його високість, випереджаючи моє питання, сказав:

- Якраз повертався після розмови з вашим батьком, - махнув він рукою у бік дверей.

Доповідати мені, що в них за така розмова відбулася принц не став, а порахувавши, що з поясненнями покінчено, повернувся до корсета, який все ще лежав на підлозі.

- Ви не торкалися? - запитав не обертаючись.

- Ні, - швидко відповіла я, продовжуючи дивуватися принцові.

Він спілкувався зі мною, немов із давньою знайомою: просто і легко, при цьому добродушна посмішка не сходила з його обличчя. Лише розглядаючи отруйну речовину на предметі туалету, принц насупився.

- Це отрута морської жаби, - пояснив він. - Вона починає діяти при підвищенні температури, доторкнувшись до тіла, і роз'їдає тіло до кісток. Якби ви це одягли, навіть ваш батько не зміг би врятувати. Мабуть, сонячні промені, що потрапили на нього, прискорили процес.

У мене від його слів волосся стало дибки. Виходить, я зовсім випадково залишилася живою? Одягни я цю гидоту…

Додумати я не встигла, двері в кімнату знову відчинилися, і з'явився ні хто інший, як Чорний дракон. Я мало не застогнала вголос від досади. Цьому що тут треба? Переслідує він мене чи що?

Але моє припущення виявилося невірним. Як виявилось, саме за ним послав Лев.

- Аскед! - вклонився шанобливо Чорний, вітаючи кронпринца.

- Асгард! - легким кивком відповість той. І без зайвих слів привернув увагу до корсету. – Поглянь!

Принци дружно присіли біля мого ліжка. Картинка вийшла б смішною, якщо не знати, що вони розглядають.

Відносини, зважаючи на все, у них були зовсім іншими, ніж я спостерігала раніше між Драконом і Барсом. Там була явна ворожнеча, а тут, якщо не дружба, щось дуже близьке.

Чоловіки піднялися і одночасно глянули на мене. Причому якщо кронпринц дивився доброзичливо, то на обличчі третього принца позначилася явна ворожість.

- Про хід розслідування доповідай одразу мені, - ніби продовжуючи розмову, видав Лев і, відійшовши до дверей, додав:

- І подбай про додаткову охорону.

- Якщо я виставлю охорону, виникнуть питання, - відразу парирував Дракон, який весь час недобро на мене косився.

На це зауваження кронпринц не зреагував. Майже дійшовши до виходу, зненацька розвернувся і підійшов до мене.

- Не лякайтеся так, - заявив, взявши мої руки у свої. - Третій принц потурбується про все.

Потім він нахилився і прошепотів змовницьки:

- Це він тільки на вигляд лютий. Не вірте йому.

Я мимоволі розпливлася в посмішці після його слів, не піддатися на чарівність цього громили було неможливо, а він, підморгнувши, так само швидко, як з'явився, вийшов.

Але варто мені обернутися, як усмішка відразу ж зійшла з мого обличчя. Чоловік у чорному з такою зневагою дивився на мене, що захотілося провалитися крізь землю. Що знову не так?

У цей момент у двері, після тихого стуку, відчинилися і увійшли двоє стражників. Вони вклонилися до принца, потім мені й мовчки підійшли до ліжка.

Чорний жестом показав їм на корсет, ті в повній тиші, обмотавши свої руки ганчірками, щоб не стикатися з отрутою, занури поклали  страшний предмет на щит і винесли.

Після того, як за ними зачинилися двері, його високість звернувся до мене.

- Чому кронпринц опинився у ваших покоях? - видав він питання, знову збиваючи мене з пантелику.

Він же має вести розслідування? До чого тут його брат?

- Випадково! - відповіла зухвало і відвернулася, наткнувшись поглядом на свою служницю.

Мірана, бідолаха знову перебувала в непритомному стані.Весь той час, поки в кімнаті бродили принци і виносили злощасний корсет, вона тихенько сиділа в куточку, а зараз і зовсім застигла, наче бовван, з дурно-мрійним виразом на обличчі, витріщаючись на Дракона.

- Цікаво, що за випадковість привела його до вашої кімнати? – продовжував настирливо допитуватись принц, повертаючи мої думки у потрібне русло.

- Може, будуть ще якісь питання? - видала я, злегка невитримавши.

Який же неприємний цей Чорний дракон, мало того, що на мою служницю діє як п'ятдесятиградусний мороз на воду, так йому достатньо пари слів, щоб вивести мене зі стану спокою.