Глава 22

Вивів мене з заціпеніння стукіт дверей, що відкрилися. Вбігла збуджена Мірана і почала радісно щебетати, розписуючи в райдужних фарбах наш майбутній похід палацом.

Її життєрадісність відвернула мене від похмурого настрою. Загнавши подалі, що з'явилося після приходу батька погане передчуття, з ентузіазмом включилася до її балаканини.

Насамперед ми вирішили обстежити величезний сад, що починався від імператорських покоїв і тягнувся по всій території палацу. Таким чином, кожен з принців і всіх наближених, які мешкають за стіною, могли в ньому гуляти. За бажанням можна було вийти до будь-якого будинку через сад. Це дуже зручно для тих, хто не хоче, щоб його поява була помічена заздалегідь.

Вдягнувши теплі накидки, оскільки погода хоч і радувала сонечком, але вітер ще був по-весняному холодним, ми з Міраном вирушили на подвиги. Для мене важливіше було знайти бібліотеку чи щось схоже, щоб розібратися з улаштуванням цього світу, я погодилася зі служницею погуляти околицею. Сад теж непогано знати вздовж і поперек, вивчити всі можливості для втечі. Якщо він такий протяжний, як каже моя нова подружка, по ньому буде простіше дістатися основного виходу.

Почали вже спускатися сутінки, тому ми поспішали обстежити якнайбільшу територію.

Тут було справді красиво, навіть у цей ненасний час початку весни. Сад вражав буянням форм та фарб. Доріжки, викладені різнобарвним каменем, підстрижені химерно кущі та дерева, великий ставок, через який перекинутий різьблений міст. Зелені було ще небагато, але й у цей час сад вражав своєю красою.

Прогулянка вдалася на славу, і нехай ми не виявили таємних ходів, або замаскованих стежок, про які тільки й балакала Мірана, зате відвели душу гарними краєвидами. Знайшовши галявину з першими квітами, довго милувалися дивовижним поєднанням ще чорної вологої землі і ніжних зелених, і блакитних пелюсток первоцвітів.

Скоро мало стати зовсім темно, і ми поквапилися додому, коли нам назустріч попалася процесія, що складалася з трьох багато одягнених дівчат і з ними десяток служниць. Навіщо з такою юрбою ходити, для мене все ще була загадка.

Віддати їм належне, дівчата були гарненькі, одна одної краща. З гарними високими зачісками, в яких поблискували золоті прикраси, у вухах сережки до плечей, схоже, що золоті. Сукні розшиті химерними квітами. Все в них кричало про багатство та статус.

Але всю цю неможливу красу дещо псували гордовиті вирази обличчя.

Взявши Мірану за руку, поспішила обійти їх, але мій маневр помітили і перегородили дорогу.

- Дивіться! - вигукнула чорноока з ляльковим личком і пухкими губками. – Це та недотепа, що переслідувала нас у дитинстві. А я так сподівалася, вона десь згинула.

При цьому вираз обличчя у неї став таким кислим, що одним лимоном не обійшлося, з'їла цілий десяток.

Я продовжувала їх розглядати, як дивовижні, але отруйні квіти, зовсім не бентежачись відпущеними у мій бік гостротами. Скільки я на своєму віку не мало побачила ось таких фіф, що тільки й можуть принижувати інших, а самі, як правило, нічого із себе не представляють, крім гонору.

Мірана поруч схилилася в низькому поклоні і старанно смикала мене за рукав.

- Вітайте! - зашепотіла вона, не підводячи голови. – Це принцеси!

Але, як привітати принцес я не знала, а кланятися перед ними зовсім не хотілося, тому і продовжувала нахабно вирячатися.

- Вона досі, схоже, так і не вивчила нашу мову, - подала голос подруга чорноокої, гарненька брюнетка з обличчям схожим на серце і азіатським розрізом очей.

На цю фразу я також не відреагувала. Нехай ці клуші далі вірять, що я їх не розумію. Відчула якесь задоволення, наче я Мата Харі в тилу ворога.

Лише третя дівчина мовчала, уважно розглядаючи мене. Від неї не виходило ворожнечі, як від двох. Було в ній щось таке привабливе, кругле личко, гарне каштанове волосся, прямий носик, беззлобний погляд ясно карих очей. Як вона опинилася в товаристві двох стерв навіть дивовижно. Хоча перше враження може бути й оманливим. Говорять же в народі: скажи мені хто твій друг - скажу хто ти.

Подружки, мабуть, і далі б продовжували розважатися за мій рахунок, але «ідилію» раптом порушив чоловічий голос.

- Як чудово споглядати стільки чарівних створінь одразу! Із казкового лісу до нас прилетіли феї? - вигукнув чоловік, і ми дружно повернули голови на звук.

Зовсім поряд з нами стояв Сніговий барс у всій своїй красі, наче сонечко зійшло на землю. Моє серце тьохнуло, до чого він гарний!

- Я радий, що вибрав для прогулянки цей вечір! – додав він і добродушно посміхнувся, а дівчата ніби, виринувши із заціпеніння, зашурхали спідницями у реверансах.

Я теж швидко присіла, скопіювавши їхню манеру.

- Ваша високість! – привітала чорноока, в їхній трійці вона вочевидь була лідером.

- Сульрі, як вам вдається бути завжди такою привабливою? - спитав її принц, і дівчина демонстративно збентежено опустила очі.

Я мало не пирхнула на таке показушне збентеження, якого насправді не було і близько. Вона просто-таки впивалася компліментом, задоволена, що його зробили тільки їй.

- А хто ця мила пані? - Барс перевів погляд на мене, звертаючись до принцес. – Вперше бачу таке чарівне створення.

Він так на мене глянув ласкаво, що я відразу розтанула. Який приємний цей принц, не те, що деякі. Такий щедрий на компліменти та увагу! Замашки явно ловеласа. Але мені все одно сподобалося. А якби мені було вісімнадцять, то й закохалася б з першого погляду!

Згадавши, що мені у цьому світі вісімнадцять, розпливлася в найблаженнішій посмішці, адресуючи її Сніговому красеню.