Таємниця Чорного Дракона

Книга перша

Глава 1

 Ненавиджу Ваньку! Це дрібне чудовисько все життя мені псує. Маєте молодшого брата?  Тоді ви мене розумієте. Здається, він народився тільки для того, щоб пакостити мені.

 Перші роки його життя панькатися з ним змушена була я. Мама завжди була зайнята важливими справами, і тягар турбот про цього нестерпного хлопчиська лягав на мої плечі. Спочатку він тишком-нишком цупив мої іграшки, глумливо знищуючи все, що було мені дорогим. Бідолашні мої ляльки! Я їх викохувала і берегла, шила їм гарні сукні, робила зачіски, власноруч  будувала з підручного матеріалу будиночки...

Як тільки це мале чудовисько навчилося повзати, почалися перші втрати. Довелося з моїми іграшковими будиночками переїхати куди вище, щоб ці ручки загребущі не могли туди дістатися.

Але справжня катастрофа почалася, коли шкідлива дрібнота навчився ходити. Я так плакала над відірваними руками та ногами моїх улюблениць! Тоді я ще не розуміла, що це був лише початок. Потім у хід пішли мої улюблені книги. Слідом за ними він почав псувати все, що траплялося під руку.

Думала, що гірше не може бути. Як я помилялася.

Справжнє лихо прийшло, коли я почала зустрічатися з хлопцями. Хоча це й зустрічами не назвеш. Молодих людей вистачало до знайомства з моїм молодшим братом. А далі їх ніби вітром здувало.

Цей поганець, ще й пишався собою.

-  Лялю, - казав він мені зверхньо, - якщо хлопець слабак, то такий нам не потрібен.

-  Аааа! – хотілося закричати на всю горлянку. - Який слабак? Кому не потрібний? Мені потрібен!

Тільки цього товстошкірого троглодита нічим не проймеш.

   Взагалі-то мене звуть Світланою (можна просто Ланою), але Ванька настирливо називав мене дитячим іменем, яке сам же і створив, коли ще не вмів вимовляти всі літери. Досі дивуюся, чому я тоді не вкоротила йому віку, адже стільки можливостей було?

   Ваньку вже вісімнадцять, і він, здоровий лось, вищий за мене на голову. Тепер боротися з цим чудовиськом можна лише словесно. А так хочеться часом, як у дитинстві,  добре всипати, щоб сідниці червоними стали від кропиви. Так! Коли він особливо мені допікав, то мав нагоду скуштувати цієї прекрасної рослини на повну.

   Скільки я від нього натерпілася, в які тільки колотнечі не потрапляла через цього монстра. Одна надія – Ваньку цієї весни забирають до армії.  Може, хоч там людиною зроблять, але, зважаючи на його характер, чесно кажучи, сумніваюся. Скоріше він усіх під себе переінакшить. Натомість я зможу відпочити кілька років. Сподіваюся встигнути і заміж вискочити. Добре, що наречений нарешті з'явився такий, що навіть мій недолугий братик схвалив. Мені, звичайно, начхати на його схвалення, але дуже не хотілося, щоб у Сергія через цього бовдура були неприємності.

    Із Сергієм Світловим ми зустрічаємося вже два роки. І за цей час Ваньці аж ніяк не вдалося утнути жодну зі своїх витівок. Щоправда, він пробував. Якось чекав Сірого зі своїми дружками, збираючись відвадити від мене. Але той виявився кременем: мало того, що не втік, так ще й наваляв усім добре. З того часу братик його зашанував і чекав кожного нашого побачення навіть більше, ніж я. А все тому, що той згодився навчити його карате, яким володів досконало. У Сергія навіть перемоги якісь є і пояс  чорний. Тепер він для Ваньки мало чи не старший брат. А я й радію - нарешті знайшовся хтось, здатний осадити цього дурня, чого не вдалося ні батькам, ні мені.

  Ближче до літа, ми з Світловим збираємося одружитися, якраз тоді, коли братик піде в армію, і, відповідно, пропустить таку важливу подію, як моє весілля. Це моя помста йому за все, що він зіпсував у моєму житті. Плекаю ці мрії вже давно, з першої його повістки. Кінець його знущанням наді мною! І так через нього без кінця потрапляю в різні неприємності. Ось і в останню пригоду втягнув мене він. Якби я тоді знала, у що виллється наш спільний похід до крамниці, краще б залишилася вдома голодною.

Але давайте все по порядку. Так от.

День видався по-літньому сонячним, хоча був лише початок лютого.  Ми крокували з братиком по мокрому асфальту, переступаючи калюжі і обминаючи непрохідні сніжно-водяні кашкоподібні відрізки дороги. Ванька ніс наплічник, а я - гроші на покупки. Дорогою він захоплено розповідав мені  про свої комп'ютерні ігри. Брат у мене - фанат стратегій та війнушок. Я не розбираюся у всій цій дурні, хоча іноді граю з ним від нічого робити, або коли настрій від зникнення чергового кавалера ніякий. А так мене мало цікавлять його іграшки. Ванько, як затятий гравець, без перепочинку щось втирав мені про суперкруті новинки. Я автоматично підтакувала в потрібних місцях, хоч голова була забита зовсім іншим.

  Я вже другий рік навчаюсь в ординатурі, а справжніх операцій провела всього кілька і то лише з апендектомією, та під пильним наглядом досвідчених колег. На курсі я була найкращою, тому  переддипломне стажування мене покликали проходити в найкращій клініці міста. Тільки виявилося, що їхній провідний хірург - жінконенависник. Всі мої однокурсники чоловічої статі - і навіть ті, що вчилися абияк - вже працювали як справжні лікарі, а ось дівчата, і я серед них, були у нього на побігеньках. Цей головний біль не давав мені спокійно жити. Не можу дочекатися того часу, коли закінчу навчання і заберуся подалі.

Сергій мене заспокоював, казав, що потрібен час і в мені обов'язково побачать справжнього хірурга. Йому що? Він уже понад два роки працює у місцевому відділенні поліції (у відділку розслідування вбивств) і вже зараз на доброму рахунку у керівництва.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше