Глава 1

      - Пане, думаєте хлопець клюнить на наживку? – запитав кароокий лисий чоловік, що стояв напроти письмового столу.

      - Звісно клюне, куди ж він подінеться! – пирхаюбчи під ніс, твердо відповів Біксбі. – Я довго за ним спостерігав, та досить добре його вивчив. – Усмішка не сходила з його небритого лиця.

      - Які будуть Ваші подальші дії? Ви справді дозволите йому знайти батька? – поцікавився слуга.

      - Джон вже давно зійшов з розуму! Якщо Данієлю і вдастся знайде його, старий і так його не впізнає. Відкат після туману буде просто колосальний. – хижі очі примружились, - та спочатку я отримаю сувій. І нарешті поверну те, що поправу належить мені - кривлячись промовив чоловік.

      - Але як Ви змусите його робити те, що Вам потрібно? – продовжував розпитувати кароокий.

      - Побачиш Говарде, побачиш... - жмурячись відповів Джонатан Біксбі, поправляючи свої чорні, круглі окуляри, з кінчика гострого носа, та подав знак, щоб йому ще налили вина.

***

Данієль сидів на лавці, та дивився в монітор свого ноутбуку. Сьогодні зранку, йому надійшов ще один лист від містера Біксбі. Він містив два вкладених файли. В першому  – була фотографія батькового кулону. Срібний ланцюжок зі старовинним аметистовим кулоном у вигляді прямокутника, який той носив не здіймаючи. Такий самий кулон, висів зараз на шиї в хлопця. Зі слів матері, батько подарував цей кулон йому, коли Данієлю виповнилося сім років. Саме в той рік, Джон Акелз зник безвісти. В другому файлі – був короткий лист з вказівками, в якому зазначалось, що Данієлю необхідно прибути на стоянку торгового молу Магнус. Та очікувати дзвінка о 14:02 в телефонній будці. Ніхто не повинен знати, про цю зустріч та про їхнє листування в цілому. А далі, була та сама погроза, що і вчора. Якщо хлопець недотримається хоча б однієї з вище зазначених умов - призведе до втрати єдиної нитки в питанні пошуку батька. Закривши вкладки в браузері, я сховав ноутбук в свій шкіряний ранець, який був на спині та поглянув на годинник.
        13:58, "залишилось ще зовсім трішки" - подумав хлопець, та оглядівся навколо.

Незважаючи на те, що хлопець мав всього сім років, той день - коли зник його батько, добре закарбувався в його пам’яті. Він пригадує, як сидів на шкільній парковці та очікував поки за ним приїде тато, щоб забрати додому. З кожною хвилиною до школи під’їжджали все більше і більше авто, але до них бігли інші діти. Данієль сидів та шукав поглядами усмішку тата, але той так і не з’являвся. Минали хвилини, але за ним так ніхто і не приїхав. За якийсь час, на парковці сидів тільки він сам. Вчителька випадково побачила його, коли вже збиралася йти додому та завела назад в школу. Вона зателефонувала на батьків номер, але трубку так ніхто і не підняв. Тоді вона задзвонила на інший номер. Номер Елайзи Акелз – мами Данієля. Розмова була не довга, але він чув стривожені нотки в телефонній трубці. За тридцять хвилин, він побачив маму та побіг до неї з ранцем на плечах, який виступав трошки вище його голови.
По поверненню додому, їх зустріла поліція. Данієль й досі пригадує синьо-червоні відблиски на стінах будинку в якому вони жили, коли його мати під’їжджала до гаражу. Офіцер повідомив, що в них погані новини. Про випадок на робочому місці повідомив один із студентів батька, який прийшов на перездачу іспиту, але не знайшов того в кабінеті. Натомість речі пана Акелза залишались на місці. Коли заступник директора детальніше оглядав робочий стіл в аудиторії, де викладав Данієлів батько, було виявлено сліди крові на стільниці з внутрішнього її боку. Після цього одразу було повідомлено в поліцію.
Батька так і не знайшли. Ні в той день, ні через день, ні через тиждень. Впродовж декількох місяців поліція не змогла знайти жодних зачіпок, відтак через два роки справу було передано в архів, а Джона Акелза визнано – безвісти зниклим.

Наручний годинник подав сигнал. Данієль струсив головою відганяючи старі спогади, та зосередився на цифрах «14:02». Він озирнувся та перевів погляд на телефонну трубку. Навкруги було тихо, жодного дзвінка так і не поступило. Хлопець з недовірою знову оглянувся, в пошуках когось, хто б міг привернути його увагу. Нікого. Тоді хлопець зайшов в телефонну трубку та підняв слухавку. В ній почувся тривалий гудок, а за декілька секунд автоінформатор запропонувала набрати номер, або з’єднати зі службою порятунку. Данієль відвів слухавку від вуха та гучно повісив її на тримач. Буря емоцій заповнила його серце та думки.

      «Ну ти й дурень Данієлю! Невже й справді повірив, що хтось допоможе тобі знайти батька?!»

Хлопець стукнув по стінці в телефонній будці кулаком, та з гуркотом закрив двері кабіни. В той момент, коли Данієль вже вийшов та зробив декілька кроків, телефон з кабінки - задзвенів пронизливим звуком. На мить, Данієль зупинився та затамував подих. Серце в грудях гупало так, що віддавало в вухах. Хлопець повернувся в кабіну, схопив трубку та притулив до вуха, не говорячи й звуку, лиш прислуховуючись до того, що відбувалося на іншому кінці телефонної трубки.

      - Наступного разу, коли будеш планувати якусь зустріч, рекомендую тобі перевірити точність свого годинника, а не гамселити нівчому не винну телефонну будку, - прозвучав владний, з легкою хрипотою, голос чоловіка.

Данієль тільки й міг переривчасто дихати, не зронивши на фразу жодного звуку.

- Отже, хлопче. Якщо хочеш знайти батька, просто чітко дотримуйся умов, які я тобі ставлю. І тоді всі будуть задоволені, - резюмував чоловік з іншого боку слухавки.

- Хто Ви такий? Звідки Вам відомо про мого батька? Ви його знали? Де Ви взяли блокнот і… - запитання полилися з рота Данієля наче кулі, що вилітають з пістолета на великій швидкості. 

- Запитання тут буду ставити я. А ти будеш мовчати і роботи те, що я тобі скажу. Зрозумів?! – перебив словесну тріаду Данієля, чоловік гаркнув в друбку, а тоді спокійшішим тоном продовжив,  – знизу під підставкою для багажу, ти знайдеш прикріплений чорний пакет. В ньому лежить перше твоє завдання. Виконаєш його і дізнаєшся координати місця, де перебуває твій батько.