Пролог

Данієль підвівся з ліжка на якому лежав та відставив ноутбук на тумбу. Його дихання було переривчастим. Він направився на перший поверх, де була розташована кімната його мами. Кімната була невелика: на східній стороні, в кутку стояло двохспальне ліжко, біля нього, невеличкий столик з лампою-нічником, навпроти була дубова шфа, в якій Елейза, мати Данієля, тримала постільну білизну; невеликий журнальний столик займав місце біля вікна, на якому зазвичай лежала купа журналів, а навпроти ліжка був прикріплений кронштейном до стіни -  телевізор. Біля вхідних дверей стояв невеликий стіл, за яким Елайза зазвичай працювала. Даніель не зменшуючи кроку, попрямував до шафи, по дорозі мало не розбивши вазу з квітами, що також стояла на столику. Він відчинив дверцята і примружився, щоб сфокусувати зір, шукаючи те, чого не бачив останні кілька років. 

      "Хм, можливо мама кудись її переставила" - луналв думка, поки пальці таки нащупали невелику скриньку. У кімнаті було досить темно, оскільки зараз у мікрорайоні, в якому проживав Данієль зі своєю матір'ю, велися ремонтні роботи з приводу усунення технічних неполадок електромережі через ранковий шторм. Данієль встав на крісло та дістав невелику дерев'яну скриньку з верхньої полиці. Повернувшись до своєї кімнати, він сів на ліжко і повернув ноутбук екраном до скриньки, яку приніс із собою, використовуючи його як єдине джерело світла.

      "Добре, що в мене була заряджена запасна батарея до ноутбука, в іншому випадку мені б довелося шукати свічки ..." - подумав про себе Данієль та підняв кришку скриньки. В ній знаходилося багато різних речей: улюблена батьківська книга, яку він постійно перечитував, деякі записи по роботі з його кабінету, які вдалося забрати, перш ніж федерали все опечатали, чорнильна ручка, на якій було гравірування його ініціал, браслет - черговий мамин подарунок зі шкіряних шнурків, які вона постійно дарувала з нагоди будь-якого свята, кілька фотографій, які так само сфотографувала мама, та невелика шкатулка. Якраз саме те, що йому було потрібно. Відкривши її він вийняв гроші, що лежали поверх листочка, та відклав їх, лише на мить, затримавши свій погляд. Після того, Данієль взяв шматок пожовклого від часу паперу, який був складений вчетверо і розгорнув його. Ще в шкільні роки Данієль знайшов цю скриньку з запискою, але тоді не надавши цьому належної уваги, просто посоромився запитати про неї у мами. Зараз же, хоч і минуло стільки років, він добре пам'ятав, що там було написано. На підтвердження своїх думок, він пошепки прочитав вголос всього один рядок:

         - Елайза, Біксбі знайшов мене. Якщо я не повернуся, забирай сина і їдь світ за очі.
                                                                                                                                          Джон.

Повернувши ноутбук до себе, він знову відкрив лист який надійшов на його електронну скриньку. Опісля, натиснув кнопку завантажити на вкладеному файлі, та відкрив фотографію, яку отримав декілька хвилин тому. Данієль приклав клаптик паперу який дістав зі скриньки до екрану монітора. По вигинах відірваної лінії, було чітко видно, що його вирвали з того самого блокнота, який батько завжди носив із собою. Це був доволі зручний блокнот, адже мав надзвичайно зручну обкладинку органайзер, в якій можна було зберігати ручку, візитні картки та навіть трохи "кешу". Саме з того самого і була вирвана та сторінка. З блокнота, якого так і не вдалося знайти поліції, в день коли зник його батько.

В цей момент прийшло усвідомлення того, що це справді не чийсь дурний жарт, а реальність! Серце шалено застукало в грудях вибиваючи свій тільки йому відомий ритм. Долоні спітніли, а очі знов і знов продовжували порівнювати лінію відриву, почерк, яким було написано послання і колір чорнила. У голові з'явилося шаленого багато запитань, які тероризували його мозок. Але на які поки-що у хлопця не було жодної відповіді.

      "Може, все-таки розповісти мамі про цей лист та запитати, що це все означає" - розмірковував Данієль, та за мить звернув погляд на ноутбук, який видав звук нового повідомлення. Поглянувши на екран, Данієль з побоюванням натиснув на спливаюче вікно. Там був новий лист:

      «То що, тепер віриш мені? Я ж сказав, що не брешу.
Про наше листування ніхто не повинен дізнатись, хлопчику мій. В іншому випадку, ти втратиш останню нитку, за якою можна знайти батька. Адже вона єдина, вірно?» - Прочитавши до кінця, Данієль стиснув зуби з такою силою, що в нього звело вилиці.

      «Що ж ти за людина така, Джонатане Біксбі?» - Подумав Даніель і злісно вдивився в рядки на екрані, все перечитуючи і перечитуючи їх, намагаючись знайти те, чого там не було...

Раптом у кімнаті загорілося світло, а з настінного годинника, вилетіла пташка, сповіщаючи, що вже сьома година вечора. Від несподіванки хлопець підскочив на ліжку, але притримав рукою ноутбук, щоб той не з'їхав на підлогу. 

      - Дітько! - вирвалось у хлопця.

      - Данієль, я вдома! – почувся голос мами, яка тільки-но повернулась з роботи.

Хлопець підвівся з ліжка і швидко почав збирати всі речі в дерев'яну коробку. Якщо він хоче знайти батька, він не повинен нікому повідомляти про отриманий лист. Зібравши все, він вийшов з коробкою в коридор, привітавшись з матір'ю, та поки вона не піднялась на другий поверх, пройшов до її кімнати і заховав коробку назад у шафу. Відставивши кріло назад, він вимкнув світло, та зачинив за собою двері, спускаючись на кухню. Прийшов час вечері. Хоч і апетиту не було взагалі.