Несподівані гості

Того дня Раав зовсім не мала настрою працювати. Вона вже відмовила кільком клієнтам, адже всі її думки були заполонені чутками, що невпинно ширилися Єрихоном: ізраїльтяни йдуть на місто.

Дивлячись із вікна своєї оселі, розташованої прямо в міському мурі, вона спостерігала за вогняним заходом сонця. Цього вечора воно палало особливо яскраво, нагадуючи велетенську пожежу. Вдивляючись у далечінь, Раав роздумувала про те, що чекає на неї та всіх мешканців міста; понад усе вона краялася за своїх літніх батьків. Коли на місто спустилися сутінки, думки ставали дедалі похмурішими. Вона пам’ятала розповіді батьків із дитинства про те, як Бог Єгова визволив ізраїльтян із рабства та втопив єгиптян у морі. А зовсім нещодавно вона чула від одного з «відвідувачів», що ізраїльтяни з легкістю здолали двох могутніх царів, Сигона та Ога, попри їхні тисячні війська та грізну зброю.

«Що ж буде з нами? Невже всіх винищать? — міркувала вона. — Значить, боги, яким ми щодня молимося, безсилі, якщо вони не врятували тих царів? А Єгова — могутній Бог. Він справедливий, і закони Його чисті».

Раптом тихий стукіт у двері перервав її роздуми. «Я не хочу працювати», — промайнуло в голові. Відтоді як ізраїльтяни отаборилися поблизу Єрихона, її ремесло почало викликати в неї огиду. Вона знала, що серед ізраїльтян немає розпусти, бо їхній Бог це забороняє.

Стукіт повторився. Раав навстіж відчинила двері, готуючись випровадити непроханих гостей, але, пригледівшись, зрозуміла: щось тут не так. Цих чоловіків вона раніше не бачила, та й одяг на них був дивний. Опустивши очі, вона помітила китиці по краях їхнього вбрання і вмить збагнула, хто перед нею. Впустивши гостей, вона запросила їх сідати. Один із чоловіків поклав на стіл монети й мовив:

— Ми тільки переночуємо в тебе, нам не потрібні твої послуги.

— Візьміть гроші назад, — відповіла Раав. — Я знаю, хто ви.

Незнайомці перезирнулися і вже збиралися йти, але Раав, підскочивши до дверей, замкнула їх:

— Не турбуйтеся, ви можете розраховувати на мою допомогу. Я знаю, що ваш Бог Єгова — істинний і найсильніший. Він допоможе вам здобути місто. Я чула про те, що Він зробив із фараоном, і про десять кар, якими Він покарав Єгипет. Ми всі живемо неправильно. Наше місто сповнене обману й насильства, та й я сама... ви знаєте, чим я заробляю на життя. Ваш Бог це ненавидить.

Тим часом сусіди, помітивши чужинців, донесли про це варті, а ті — цареві Єрихона. Цар негайно наказав схопити ізраїльтян. Раав розуміла, що гостей могли помітити, і, миттєво зорієнтувавшись, наказала їм сховатися на даху під стеблами льону.

Поки вона вкривала їх, у двері так сильно загрюкали, що затремтіли стіни. Раав швидко спустилася і запитала спокійним голосом, імітуючи сонне позіхання:

— Кому це там не терпиться? Хто там? Я сьогодні не приймаю.

— Відчиняй, інакше виламаємо двері! — закричали воїни.

Раав відчинила і, вдавши здивування, запитала:

— У чому річ?

— Ти все знаєш! — гаркнув начальник варти. — Де ізраїльтяни, що приходили до тебе? Це шпигуни! Зізнавайся, інакше голову відрубаємо!

Серце Раав шалено калатало, у скронях стукало, але, ледь опанувавши себе, вона промовила:

— Так, до мене заходили двоє чоловіків. Звідки вони — я не знаю. Але вони пішли зовсім нещодавно, щойно смеркло. Якщо зараз кинутися навздогін, ви ще встигнете їх наздогнати!

Начальник наказав обшукати будинок. Один воїн піднявся на дах. У цей момент у Раав перехопило подих, але той швидко спустився, не помітивши нічого під льоном. Раав подумки подякувала Єгові. Коли воїни пішли до Йордану і міська брама зачинилася, вона замкнула двері на засув і піднялася на дах.

— Виходьте, небезпека минула, — покликала вона. — Видно, ваш Бог справді вам допоміг.

Раав подивилася їм просто в очі й схвильовано промовила:

— Я знаю, що Єгова віддасть вам цю землю. Наш народ у паніці, ніхто не має відваги битися з вами. Я не видала вас. Будь ласка, покляніться Єговою, що ви збережете життя мені та моїй родині: моїм батькам, братам і сестрам!

Чоловіки кивнули, і один із них сказав:

— Ми клянемося тобі своїм життям! Якщо ти не видаси нас, то, коли Єгова віддасть нам місто, ми вчинимо з тобою по-доброму. Ти зробила правильний вибір.

Раав дістала товсту червону мотузку і, міцно прив’язавши її до вікна, сказала:

— Спускайтеся нею. Біжіть у гори і ховайтеся там три дні, поки не повернеться погоня.

— Дякуємо тобі, — відповіли вони. — Але пам’ятай: коли ми повернемося з військом, ця червона мотузка має бути прив’язана до твого вікна. Збери всіх родичів у домі. Якщо хтось вийде за поріг — його кров буде на ньому самому, ми не будемо винні.

Раав кивнула і спустила їх із вікна. Вони опинилися за міським муром і зникли в горах. А царські воїни, прочесавши береги Йордану і повернувшись ні з чим, стомлені та брудні, доповіли цареві, що шпигуни безслідно зникли.