Таємниця чаклунів Мауді

Таємниця чаклунів Мауді

Колись давно знамениті чаклуни Мауді, чоловік і дружина, блукали в темному лісі. Вже декілька років вони переховувалися від злих кентаврів з Золотої гори. І кожного місяця мали вони кудись переїжджати: то в долину Синіх гір, то до Кришталевого лісу, то в долину Смарагдової річки. Вони ховались і поза чарівним світом. Але усюди їх знаходили кентаври. І от одного разу подружжя чаклунів Мауді сховалося у Червоному лісі в королівстві Мельгроу. Про нього злі кентаври нічого не чули і тому Мауді пощастило — вони змогли тут прожити багато років нічого не боячись. Вони зайняли невеличку лісову хатинку. Ельбріна Мауді куховарила і піклувалася про лісову хатинку, де завжди було чисто та затишно, а Мальком Мауді став мисливцем й полював на диких звірів та птахів.
Сім'я Мауді жила дуже самотньо, Ельбріна не могла мати дітей і через це дуже страждала. Але одного разу  якась бідна жінка пішла з королівства Мельгроу і залишила біля подвір'я сім'ї Мауді новонароджену дитину. Ельбріна так раділа цій дитині, наче вона була її рідною. Малькома ж трохи непокоїло, що їм дісталася ця дитина. Він хотів було відмовити дружину від цього хлопчика та боявся зробити Ельбріні боляче. Він радів дитині так само як і його дружина. Проте Мальком знав, що рано чи пізно їх почнуть знов переслідувати кентаври. Чаклун Мауді не хотів втягувати в це дитину, але відмовитись від неї він теж не міг. І тоді Мауді вирішив віддати частину своєї сили цьому хлопчику. Фрізер, як назвали його подружжя Мауді, ріс дуже розумною дитиною. Він рано навчився говорити і розумів значно більше ніж звичайні діти. Малькому так і не вдалося передати йому свою силу.  І він через це дуже переживав. Мауді могли лікувати хвороби, зцілювати поранених, але на цьому їх сила обмежувалася. Тим часом Фрізер ріс сильним, його сила була настільки велика, що в три роки він міг жонглювати важкими каменями, гнути товсті гілки на деревах і кущах. Від природи хлопчик розумів мову тварин і птахів. І от одного дня, а було Фрізеру тоді сім років, він почув від синички, що в Червоний ліс незабаром прийдуть кентаври. " Кентаври!" — промайнулося в голові Фрізера, —  вони ж вороги моїх батьків". Хлопчик одразу побіг і розповів усе своїм батькам. Мальком почав збирати зброю і сказав синові:

— Якщо ми не встигнемо покинути свою домівку, то нам, Фрізере, доведеться битися з кентаврами. 

— Я не боюся їх, батьку! — сказав маленький Фрізер і махнув довгим і важким мечем, немов це була пір'їнка. 

Настала ніч. Жовтий місяць пробився з-за хмар і добре освітлював все навколо. Мальком не спав, у той час як Фрізер і Ельбріна втомившись за увесь день спали міцним сном. Він прислухався і в нього було якесь погане передчуття. Посеред ночі він почув крик. Через деякий час крик повторився знову. Мальком впізнав голос. То був голос кентавра Ербра. Найзлішого ворога Малькома. Мальком взяв рушницю, розбудив сина й дружину, наказавши їм сховатися у льосі. За десять хвилин лісова хатинка Мауді була оточена кентаврами. Ербр пробив копитом двері хатинки. В його руках була рушниця. Він вистрелив в Малькома, але промахнувся. За ним у хату увійшло ще кілька кентаврів. Мальком здався. Ербр наказав своїм слугам пов'язати сім'ю Мауді. Кентаври привезли їх до своєї Золотої гори. Там сім'ю Мауді кинули до в'язниці. А кентавр Ербр прийшов до короля кентаврів Андеуса й запитав: 

— Що ми будемо робити далі з чаклунами Мауді, Ваше Величносте?

— Хай сидять довіку в неволі. —  відповів король.

— Але ж, Ваше Величносте, Мальком Мауді вбив вашого батька, короля Серверта.

— Мауді вміє лікувати. Він з дружиною може нам ще знадобитись.

— А їх син, від нього яка користь?

— Його я накажу кинути левам. — сказавши це Андеус відвернувся.

У в'язниці сім'ю Мауді роз'єднали і кожен мав окрему камеру. Всі були засмучені, але маленький Фрізер не гаяв часу. Хлопчик розігнув прути  в'язничної камери. Він впорався з декількома вартовими і прийшов до самого короля Андеуса. Біля дверей тронної зали стояли статуї залізних лицарів. Хлопчик схопив один меч в одного з лицарів і, увійшовши до короля, зігнув той меч прямо на  його очах. 

— Я розігнав ваших вартових і левів розірву. Сильнішого за мене Вам не знайти. —  сказав Фрізер королю.

Здивувався король Андеус сміливості і силі хлопчика. А той, відчувши це, запитав короля: 

— Навіщо Ви, Ваше Величносте,  схопили мою сім'ю? 

— Твій батько колись давно вбив мого батька. 

—  Мій батько — не вбивця і це помилка. Невже ви бачили це на власні очі? 

—  Так сказав мені мій вірний слуга Ербр. 

— Хай він прийде сюди. І я доведу Вам, що він бреше. 

— Як ти, маленький хлопчику, можеш це довести?

— Можу. Приведіть його сюди.

 Король Андеус подзвонив у дзвінок. До тронної зали увійшов кентавр Ербр. Хлопчик заговорив до нього: 

— Це правда, Ербре, що Мальком Мауді, вбив батька короля Андеуса? 

— Правда. 

Раптом зламаний меч в руках  Фрізера став іржавим. Це означало, що Ербр бреше. Побачивши це,  король Андеус підійшов до Ербра і сказав тихим голосом: 

— Хто вбив мого батька, Ербре?

 Але Ербр мовчав. А Фрізер дещо зрозумів і не вагаючись сказав:

— Вашого батька, Ваше Величносте, вбив Ербр.

 І раптом прямо на очах усіх іржа злізла з меча і він знову заблищав. Це означало, що хлопчик каже правду.  Того ж дня Ербра кинули до в'язниці, а сім'ю Мауді відпустили. 

А про їх сина Фрізера, його силу, розум й волю ходила не одна легенда. Кентаври з Золотої гори назавжди залишили в спокої чаклунів Мауді, бо справжній злодій нарешті був знайдений, хоч і багато довелося їм пережити. Але за нещастям до них прийшло щастя. Чаклуни Мауді повернулися до своєї рідної землі, Долини Фрілоне, і зажили там щасливо разом зі своїм сином, може і досі живуть.