Самотність

            Чи знаєтесь ви із самотністю? Так? А яка вона? Розкажіть. Не мовчіть. Над чим ви замислились? Говоріть, а я буду слухати.

 Вона то є зло, губить людей без вагомої на то причини, вона чинить хаос де було життя. Самотність. Вона поглинає в себе людину, і та вже не може з неї винирнути. Вона змушує постійно думати. Думати й згадувати те, що болить. Вона є загибеллю.

 Хм, ви гарно говорите. Але є помилковими ваші слова, самотність, то моя давня подруга, і зі мною вона не така. А зараз мовчіть, говоритиму я, а ви будете слухати, то було ваше, а це моє життя, я хочу відкритися. А ви лишень слухайте. Я розкажу вам свою історію, вірте в слова, якщо хочете. Мені байдуже, якщо ні. Я не скажу вам ні слова, а просто згадаю ті дні. Ви лиш мовчіть, і якщо не цікаво, просто залиште мене. Що ж, раз залишись і я вас зацікавила, то не буду відтягувать мить, та ви лиш тихенько послухайте. Сподіваюся, це вас не втомить.

            Тоді була похмура погода, дощі лили проливні. З даху крапала вода прямо на бетонну доріжку, а звідти вона стікала на саму дорогу. Я не скажу справжню назву міста, але для зручності зватиму його Хітвен. В кінці нашої вулиці було не так багатолюдно. Багато будинків пустували, тому сусідів в нас майже не було. Якщо вам цікаво, то наш будинок був зовсім не старий, не такий як інші. Його збудували сімнадцять років тому, за рік до мого народження. Можна сказати, що в ньому я живу с першого свого дня на світі. Сам будинок має два поверхи, сучасний ремонт і майже нові меблі. Мої батьки намагаються зробити для мене все, щоб покращити моє життя. Купують нові гаджети, які вже заполонили наш світ, одяг, прикраси. Дивно, але я не помічала за собою манії володіти всім цим. На відміну від своїх ровесників, я не женуся за модою, технологіями та багатством. Я просто живу.            

            Моя кімната розташована на другому поверсі, тому найулюбленіше моє місце в ній, це велике підвіконня, на якому я проводжу майже весь свій вільний час. Я люблю спостерігати за природою, людьми, які не так часто зустрічаються в цій частині вулиці, за світом. Коли у свої права вступає ніч, я люблю дивитися на зірки. Вони здаються мені загадковими й такими незбагненними. Скільки таємниць вони приховують? Хто знає. Іноді, коли мені дуже хочеться чимось зайняти руки, я забираюся на підвіконня з ногами, закутуюсь в картату ковдру і починаю малювати. Малюю я різне. Але останнім часом серед моїх малюнків трапляється одна й та сама картина. Старий будинок навпроти. Насправді не такий вже він і старий. Збудували його на двадцять років раніше від нашого. Але від цього він не став менш загадковим. 

            Говорять,  раніше в ньому жив старий дядько Джеймс. Він був загадковою людиною, ні з ким не спілкувався і майже ніколи не покидав будинок. Під кінець свого життя він практично зовсім втратив розум, постійно марив спогадами, а згодом і зовсім помер сидячи в улюбленому кріслі перед каміном. Його знайшли лише через декілька днів, і лиш тому, що він не сплатив по рахунках і до нього приїхали про це нагадати. Пізніше люди заговорили про те, що колись дядько Джеймс був доволі гарною і відкритою людиною, а так сильно змінився після того, як в цьому самому будинку наклала на себе руки його кохана дружина. З того часу, як будинок залишився без власників, в ньому ніхто не живе. Смерть тітки Люсінди сильно сказилася на ціні, і хоча його вартість тепер була мізерною, для нерухомості, його так ніхто і не купив. І ось зараз він пустує, все частіше притягуючи мій погляд. Я малюю його, намагаючись вгледіти ту таємницю, яка не дає мені спокою, але й не хоче відкритися. Я часто малюю. Після смерті старшого за мене на рік брата, я стала замкнутою. Це та втрата, яка змінила все навколо мене. Змінила мене. Джон був єдиною людиною, яка мене розуміла. Він  наче бачив світ моїми очима, тому знав мене найкраще. Після тої аварії, в якій він загинув, я стала замкнутою. Я майже не спілкуюся з людьми, друзями, рідними. І хоча вони найближчі та найрідніші люди, для мене вони далекі. Самотність. Ось єдина моя подруга. Вона не кривдить мене, лише наштовхує на думки. Допомагає зрозуміти хто я, і навіщо я живу. Вона завжди поруч зі мною, де б я не була. 

            Десь поряд прогримів двигун якогось автомобіля. Спостерігаючи за зірками я знову не помітила, як заснула. Відкривши очі я визирнула з вікна. Дивно, але ніякого автомобіля я там не побачила. Напевне задалося. Мені останнім часом часто щось вважається. Мій психотерапевт, говорить, що якщо в мене з’явиться друг або подруга, то мені стане краще. Я не дуже в це вірю, адже як  спілкування з людиною може позбавити мене того, чого вона сама навіть не помічає?

Понеділок.

            Сьома ранку. Час збиратись до школи. Я взяла портфель і перекинувши його через плече, сходами збігла вниз. Мама саме зібралася і сіла за кермо свого сірого авто.  Вона була гарною жінкою, мені часто говорять, що я вдалася своєю вродою в неї. Таке саме довге темне волосся, карі очі, виразне, трішки видовжене обличчя, та гарна фігура. Нас часто приймають за сестер, що є найкращим компліментом для мами. Сидячи на задньому сидінні авто, я, як завжди, дивилася у вікно. Звичайний день, таких повно. Нічого нового. Я знову на цьому місці, і знову  заглибилась у думки.  

            Вже другий рік я навчаюся у спеціалізованій школі, де багато таких же замкнутих дітей, як і я. Трапляються тут і діти в яких проблеми з психікою, або ж просто ті, хто не потрібен власним батькам, хоч ті й не відмовляються від них. Серед них є і багаті, і бідні, але проблеми у них дуже схожі. Школа більш схожа на великий замок, навколо якого росте величезний ліс, а знаходиться вона і зовсім на околиці міста. Чому так? Запитаєте ви. А я скажу. Це не звичайна школа, тут ми живимо всі навчальні дні, і лише на вихідні від’їздимо додому. В цьому місці ми під постійним наглядом професіоналів. В кожного своя кімната, в кожного класу свій кабінет. В цій громадній споруді є все для гарного проживання: басейн, спортивний зал, тренажерний зал, художня кімната, майстерня. А головне, тут є два місця, які я люблю понад усе. Великий сад, в центрі якого розташованій величезний круглий фонтан, і просто величезна бібліотека, де можна знайти багато цікавого.