— Не слухайте його! — рішуче вигукнула Ліна, міцніше стискаючи у руці кришталеву краплю, яка спалахнула ще яскравішим світлом.
Еліара підняла руки, створюючи захисний бар'єр із чистої енергії, щоб відігнати холодний шепіт сумнівів. Оленка ж зробила кілька кроків уперед до старої верби, де під важким сірим туманом тремтів сріблястий паросток — другий знак стихій.
— Нам нема чого боятись, адже ми знаємо, хто ми і за що боремося, — спокійно та впевнено сказала Оленка, згадавши маму, їхній затишний дім і всіх вірних друзів.
Вона простягнула руку до сріблястого паростка. Щойно її пальці торкнулися туману, амулети на шиях дівчат засяяли теплим, живим кольором. Найс розправив крила, а Хмаринка злетіла вище, затьмарюючи сірявину своїм білосніжним сяйвом.
Щойно довіра та рішучість перемогли тривогу, важкий туман навколо дерева розчинився, наче дим. Сріблястий паросток випростався, яскраво зазеленів і сам легко вистрибнув прямо в долоню Оленки, наповнюючи ліс життєдайною силою.
— Другий знак у нас! — радісно вигукнула Оленка, показуючи сестрі сяючу гілочку.
Еліара полегшено зітхнула, а Ліна з усмішкою розгорнула «Книгу секретів магічного лісу», сторінки якої вже підказували дорогу до останнього випробування.
Відредаговано: 14.09.2026