Розділ 6

Густий Смарагдовий бір зустрічав дівчат прохолодним мовчанням і високими, віковими деревами, крони яких ледь пропускали світло осіннього сонця. Вони йшли стежкою, міцно стискаючи в руках першу здобуту кришталеву краплю, яка випромінювала м'яке, зігріваюче світло.

​— Книга веде нас до старого дуба-велетня, біля якого колись починалися всі наші казкові мандри, — мовила Оленка, пильно вдивляючись у золотаві лінії на сторінках артефакту.

​Поруч впевнено ступав Найс, а згори за дорогою наглядали вірні птахи та Хмаринка, що час від часу злітала вище, аби розгледіти дорогу. Ліс навколо не просто мовчав — він наче затамував подих, очікуючи на появу тих, хто здатний повернути йому втрачену рівновагу.

​Коли вони дісталися галявини, повітря раптом змінилося. Воно стало густим і пахло вологою землею та терпким осіннім листячком. Посеред галявини, обійнявши корінням величезний валун, стояла могутня стара верба, гілки якої суворо похилилися до самої землі. Поруч із нею із землі виривався тонкий, сріблястий паросток — другий знак стихій, але він був повністю оповитий щільними, важкими нитками сірого туману, який не пропускав ні світла, ні тепла.

​— Другий знак тут, — прошепотіла Еліара, зупиняючись на кроці. — Але схоже, цей туман утворений сумнівами. Ліс перевіряє нас на міцність духу.

​Раптом тіні під деревами заколихалися, і тихий вітер приніс із глибини бору знайомий, тривожний шепіт, що намагався засіяти в серцях дівчат страх і невпевненість...