Розділ 4

Обережно спрямувавши спільну магію стихій, сестри розкололи крижаний бар'єр на вході до печери. Замерзлі краплі води розсипалися під ногами тисячами блискучих уламків, відкриваючи темний прохід углиб скелі.

​— Будьмо обережні, — шепнула Ліна, міцніше стискаючи магічний амулет, що випромінював м'яке світло.

​Оленка йшла одразу за нею, відчуваючи, як Хмаринка на плечі тривожно тремтить, а Найс тримається попереду, освітлюючи шлях своїм білосніжним сяйвом. У глибині печери знову луן той самий дивовижний дзвін, схожий на кришталеві переливи.

​Коли вони зайшли до просторої зали за водоспадом, їхні подихи завмерли. Посеред печери на стародавньому кам'яному п'єдесталі ледь помітно мерехтів перший знак стихій — кришталева крапля, що пульсувала живим світлом. Але навколо неї кружляли вихори морозного туману, охороняючи артефакт від сторонніх.

​— Ось він! Перший знак! — радісно вигукнула Оленка, роблячи крок уперед.

​— Стій, Оленко, — зупинила її Еліара, простягаючи руку для захисту. — Повітря тут наповнене магією перевірки. Щоб забрати знак, недостатньо просто сили — потрібно довести, що наше серце чисте і ми прагнемо врятувати джерело не заради слави, а заради любові до лісу.

​Сестри переглянулися. Вони згадали все: свій дім, маму, вірних тварин і ту саму поранену голубку, з якої все почалося.

​Ліна й Оленка підійшли до п'єдесталу разом, поклавши руки на холодний камінь. Їхні серця забилися в унісон, а амулети спалахнули яскравим, теплим сяйвом, розганяючи крижану темряву навколо.