Минув місяць відтоді, як Кришталеве Дерево знову засяяло, а Еліара повернула свою справжню форму.
Життя дівчат змінилося, але водночас залишилося затишним і рідним. Щоранку Оленка та Ліна прокидалися від м'якого мурчання Сніжка й Лео, а песик Макс радісно зустрічав їх біля порога. Проте тепер у їхньому домі панувала особлива гармонія. На підвіконні завжди чекала білосніжна Хмаринка, а в куточку вітальні тихо сяяв маленький амулет, який з'єднував їхній дім із Магічним лісом.
Мама більше не дивувалася, коли квіти у вазі розквітали трохи швидше від легкого подиху Оленки, а лози у вазонах самі вилися у химерні візерунки під пальцями Ліни. Вона лише посміхалася й наливала теплого чаю для всієї своєї великої родини.
Еліара часто відвідувала їх у людському світі, навчаючись жити поруч із людьми, а дівчата щовихідних вирушали через сяючий портал до Магічного лісу. Вони гостювали у Королеви Флорі, влаштовували вечірні чаювання із Зорянкою та Тіною й літали на спині білосніжного лебедя Найса над дзеркальними озерами.
Звичайна доброта й турбота про маленьку поранену голубку колись відкрила двері до справжнього дива. Дівчата зрозуміли найголовніший секрет: найсильніша магія у світі — це не вітер і не земля, а любов, здатна зцілити навіть найглибшу темряву та об'єднати серця крізь віки.
І це був не кінець історії, а лише початок їхнього великого, щасливого шляху.