Розділ 22

Мама з ніжністю подивилася на Оленку, Ліну та Еліару. На її очах блищали сльози радості й зворушення. Вона міцно пригорнула до себе всіх трьох дівчат, обіймаючи їх так тепло, як може лише мати.

​— У мене тепер три доньки, — з щирою посмішкою промовила мама, дивлячись в очі кожній із них. — І я збережу ваш секрет від нашого світу. Обіцяю. Ваша магія та цей дивовижний ліс завжди будуть під надійним захистом у моєму серці.

​Еліара притулилася до мами, відчуваючи, як залишкові тіні та давній біль остаточно розчиняються у цьому родинному теплі. Вона більше не була самотньою блукаючою тінню. Вона мала дім, сестер і маму.

​Королева Флорі укропила повітря сяючими пелюстками квітів, а феї Зорянка та Тіна закружляли у веселому танку, осяюючи галявину нічним та зоряним світлом.

​— Це найкраще свято у нашому лісі! — радісно мовила Зорянка, сиплячи іскорками.

— Світло та тінь, магія та людська любов — тепер усе в гармонії, — тихо й граційно додала Тіна.

​Хмаринка разом із Найсом поважно злетіли над галявиною. Біла голубка сіла на плече мамі й лагідно заворкотала, ніби дякуючи за її добре серце.

​— Дякую тобі, Хмаринко, — посміхнулася мама, гладячи м'яке пір'ячко. — За те, що принесла в наш дім стільки дива.

​Оленка та Ліна переглянулися. Вони трималися за руки, а в їхніх амулетах — хмаринках та зірочках — мерехтіло чисте, незламне світло. Попереду на них чекало ще безліч таємниць «Книги секретів магічного лісу», нові уроки магії стихій та щасливі дні. Але найголовніше вони вже мали — свою велику, дружню й люблячу родину.

​— Ну що, дівчата, — весело вигукнула Ліна. — А тепер ходімо покажемо Еліарі наші улюблені місця в лісі й покатаємося на Найсі!

​— І розгадаємо ще якусь таємницю! — підхопила Оленка з сміхом.

​І під дзвінкий сміх трьох сестер та радісний гавкіт Макса у Магічному лісі розпочалася нова, світла сторінка їхньої історії.