Розділ 20

Мама здивовано подивилася на доньок, опустила кухонний рушник і повільно сіла на край дивана. Поруч із нею вмостився Сніжок, а пухнастий Лео влігся прямо на килимі біля ніг Ліни.

​Оленка зробила глибокий вдих, міцно взяла маму за руку й почала:

— Мамо... Ми хочемо розповісти тобі всю правду. Про те, що в нашому світі існує справжня магія стихій. Про те, що ця біла голубка на підвіконні — не просто звичайна пташка, а мій магічний фамільяр Хмаринка з чарівного лісу. Про те, що ми з Ліною розуміємо мову тварин — Сніжка, Макса, Лео та Найса... І про те, що в нас є найстарша сестра Еліара, яка живе в Магічному лісі.

​У кімнаті запанувала повна тиша. Хмаринка плавно злетіла з шафи й тихо сіла на стіл біля мами, а Найс поважно схилив голову.

​Мама мовчки дивилася на дівчат. Спочатку на її обличчі з'явився подив, але потім очі стали м'якими й теплими.Вона повільно простягнула руку й ніжними пальцями торкнулася пір'ячка Хмаринки.

​— Магічний ліс... — тихо мовила мама, а на її губах з'явилася легка, мудра посмішка. — Ви знаєте, дівчата... Я завжди відчувала, що ви особливі. У вашому сміху, у тому, як вас люблять тварини, завжди було щось чарівне.

​Ліна підбігла й гаряче обійняла маму з іншого боку:

— Мамо, ти не гніваєшся? Ми хотіли розповісти раніше, але мусили спочатку врятувати Еліару!

​Мама обійняла обох доньок і міцно пригорнула до себе:

— Як я можу гніватися? Я щаслива, що ви довірилися мені. І я дуже пишаюся тим, які ви хоробрі та добрі чарівниці!