Розділ 17

Оленка та Ліна разом із Хмаринкою та Найсом квапливо повернулися до палацу Королеви Флорі. Дівчата з гордістю й радістю простягнули їй дві сяючі квітки — Квітку Пам'яті та Квітку Довіри.

​Але Королева Флорі м'яко усміхнулася й похитала головою:

— Ви зробили дивовижний шлях і знайшли дві квітки. Та третя... вона не лежить у глибокій печері й не захована в чарівному лісі. Квітку Доброти не можна просто знайти чи забрати. Її можна отримати лише тоді, коли ви зробите щось справді добре — від щирого серця й не очікуючи жодної нагороди.

​Дівчата щиро здивувалися. Вони ж стільки всього зробили, пройшли стільки небезпек! Де ж шукати цю доброту?

​Коли вони вийшли з палацу, Еліара раптом зупинилася. Біля крайки стежки вона помітила маленьку, беззахисну пташку з пораненим крильцем. Вона безпорадно тріпотіла в траві.

​Еліара знала, що кожна хвилина зараз на вазі золота, але не змогла пройти повз. Вона тихо підійшла, обережно опустилася на коліна й взяла пташку в долоні. Тіньова магія Еліари, що раніше лякала всіх, зараз стала ніжною й теплою, мов сонячне проміння. Вона обережно торкнулася крильця, загоїла рану й відпустила пташку у високе синє небо.

​У ту ж мить просто в її долонях спалахнуло дивовижне сяйво — з повітря зіткалася третя квітка! Вона була ніжно-рожевою, з маленькими золотими іскорками, що тріпотіли, наче живі. 🌸

​— Вона з'явилася! — радісно вигукнула Оленка, плескаючи в долоні.

​Королева Флорі, яка спостерігала за ними, тепло мовила:

— Бо справжня доброта не питає: «А що я отримаю натомість?» Вона просто зцілює.

​Зібравши всі три чарівні квітки, вони негайно вирушили до самого серця лісу — до Кришталевого Дерева.

​Коли дівчата обережно поклали квітки на його стародавнє коріння, дерево забриніло тонким, кришталевим передзвоном. Його гілки миттєво наповнилися сліпучим світлом, а навколо Еліари виникла тепла золотиста аура.

​Проте зцілення не відбувалося миттєво.

— Еліаро, — прошепотіла Королева Флорі. — Магія лише прокладає шлях. Останній крок ти повинна зробити сама. Ти маєш повірити, що заслуговуєш на любов, на допомогу, і що ти більше ніколи не залишишся самотньою.

​Еліара затремтіла. Вона стільки років була в темряві й самотності, що їй було страшно зробити цей крок.

​Оленка міцно взяла її за одну руку:

— Ти не сама, Еліаро.

​Ліна взяла її за іншу руку й притулилася до сестри:

— Ми завжди будемо поруч!

​Хмаринка лагідно сіла їй на плече, а Найс притулився своїм сніжно-білим крилом.

​Еліара повільно заплющила очі, і з її очей скотилася прозора, чиста сльоза:

— Я... я вірю вам!

​У ту ж мить три квітки здійнялися високого в повітря, розсипалися на мільйони сяючих вогників і перетворилися на суцільний потік сліпучого світла! Він торкнувся Кришталевого Дерева, і від нього по всьому Магічному лісу розійшлися потужні золотисті хвилі зцілення...