Розділ 16

Печера Тиші виявилася зовсім не схожою на звичайну печеру. Вхід до неї був захований за водоспадом, а навколо росли сріблясті квіти, які не видавали жодного звуку.
Оленка, Ліна, Хмаринка, Найс та Еліара зупинилися біля входу.
— Чому тут так тихо? — прошепотіла Ліна.
— Бо печера чує не голос, а серце, — відповіла Еліара.
Вони зайшли всередину.
Щойно остання нога ступила на кам'яну підлогу, вхід за ними зник.
— Ой... — тихо сказала Хмаринка.
На стіні спалахнули слова:
«Щоб отримати Квітку Довіри, ви повинні пройти три випробування».
Перше випробування — Дзеркало сумнівів
Перед ними з'явилася величезна кришталева стіна.
Кожен побачив у ній себе, але зовсім іншим.
Оленка побачила себе самотньою.
Ліна — без сестри.
Найс — без друзів.
Хмаринка — покинутою у звичайному світі.
А Еліара побачила Безіменну, яка назавжди залишилася самотньою.
— Не дивіться на ці образи! — сказала Еліара. — Печера показує не майбутнє. Вона показує наші страхи.
Оленка простягнула руку Ліні.
— Я тобі довіряю.
Ліна взяла її за руку.
— А я тобі.
Дзеркало тріснуло й розсипалося на маленькі світлі частинки.
Друге випробування — Міст без опори
Далі перед ними виникла прірва.
Через неї проходив міст із прозорого каміння, але кожен камінь з'являвся тільки тоді, коли хтось ішов уперед із заплющеними очима.
— Треба довіритися одне одному, — зрозуміла Ліна.
Найс пішов першим.
— Я бачу шлях. Ідіть за мною.
— Але якщо ти помилишся? — запитала Оленка.
Найс усміхнувся.
— Тоді ми помилимося разом.
Вони рушили вперед.
Крок.
Ще один.
Камені з'являлися під ногами.
І нарешті всі опинилися на іншому боці.

Третє випробування з'явилося раптово, як тільки останній камінь мосту зник за їхніми спинами.

​Перед ними постала суцільна темна стіна з колючого, чорного каміння. На ній знову спалахнули сяючі літери:

​«Третє випробування — Серце Темряви. Щоб пройти далі, ви повинні довірити свою магію тому, кого раніше боялися».

​Усі замерли й подивилися на Еліару. Її тіньова форма затремтіла від хвилювання.

— Ви... ви повинні віддати мені свою магію? — тихо, з остеріганням запитала вона. — Але ж я стільки років була Безіменною... А якщо темрява всередині мене знову прокинеться й поглине ваші сили?

​Оленка та Ліна переглянулися. Вони бачили в очах Еліари не загрозу, а страх зашкодити їм.

​Оленка зробила крок уперед і простягнула руки до сестри:

— Ми довіряємо тобі, Еліаро. Ти — наша сестра, і ти захищала нас цілі віки.

​Ліна встала поруч і взяла Еліару за руку:

— Наша магія — це твоя магія. Ми — одна сім'я.

​Хмаринка сіла на плече Еліари, а Найс притулився до неї білосніжним крилом.

​У ту ж мить Оленка випустила легкий сяючий потік Повітря, а Ліна — тепле золотаве світло Землі. Магія дівчат і фамільярів м'яко перелилася в Еліару. Чорне каміння довкола них розсипалося на пил, а темна тінь Еліари засяяла ніжним, чисто блакитним світлом!

​Посеред печери з кришталевої підлоги повільно піднялася й розквітла друга чарівна квітка — Квітка Довіри. Вона сяяла м'яким синім сяйвом, заповнюючи весь простір дивовижним спокоєм.

​— Ми зробили це! — радісно вигукнула Оленка, підхоплюючи сяючу квітку. — Друга квітка у нас!

​Еліара подивилася на свої руки — вони вже не були суцільною темрявою, крізь неї чітко проступали світлі, людські риси.

​— Дякую вам... — зі сльозами радості прошепотіла вона. — Тепер залишилася остання квітка — Квітка Доброти, яку ми повинні подарувати від щирого серця.

​— І ми знаємо, де її подарувати, — посміхнулася Ліна. — Повертаймося до Королеви Флорі!