Розділ 15

​— Я пам'ятала... — тихо, з невимовним болем мовила тінь, і в її голосі вперше прозвучали людські, дуже знайомі нотки. — Але темрява змусила мене забути. Вона стерла моє ім'я, мої спогади... майже все.

​Тіна непомітно витерла сльозу, що засяяла на щоці:

— Еліаро, ти була не просто найсильнішою захисницею нашого лісу... Ти була старшою сестрою Ліни.

​Оленка, стискаючи амулет із хмарками, стурбовано запитала:

— Але як так сталося? Чому Ліна опинилася у звичайному світі й стала звичайною дівчинкою?

​Зорянка опустила погляд і тихо відповіла:

— Коли страхітлива темрява прийшла на ліс, Еліара зрозуміла, що самотужки не зможе захистити маленьку Ліну. Вона віддала останню частину своєї світлої магії, щоб відправити сестричку до безпечного світу людей. Пам'ять Ліни довелося глибоко сховати — це був єдиний спосіб зробити так, щоб темні сили не змогли відшукати дівчинку за її спогадами...

​Ліна вже не стримувала сліз. Вона зробила крок уперед, простягаючи тремтячі руки до темного силуету:

— То ти... ти весь цей час захищала мене?! Цілі віки?!

​Безіменна повільно опустила голову, її тіньова форма затріпотіла:

— Навіть тоді, коли я втратила тіло й сама стала чудовиськом... я десь глибоко всередині пам'ятала, що повинна вберегти тебе. Я шукала тебе не для того, щоб завдати шкоди... я просто хотіла захистити.

​Ліна, не боючись темряви, підійшла впритул і гаряче обійняла безтілесну тінь. У ту ж мить із серця Ліни вирвалося сліпуче, тепле золотаво-зелене сяйво Землі.

​Від цього щирого пориву любові повітря довкола забриніло. На підлозі між ними раптом спалахнула й розквітла перша чарівна квітка — Квітка Пам'яті! Вона засяяла яскравим сріблястим світлом, повертаючи в кімнату втрачене тепло.

​Оленка підбігла й обійняла їх обох, а Хмаринка та Найс радісно підлетіли ближче.

​— Ми знайшли першу квітку! — вигукнула Оленка. — Пам'ять повернулася!

​Еліара-Безіменна тихо зашепотіла, і її тінь стала набагато світлішою та м'якшою:

— Дякую вам... Але попереду ще дві квітки. Моє серце все ще зв'язане темрявою.

​— Ми не зупинимося! — рішуче витерла сльози Ліна. — Тепер ми вирушаємо до Печери Тиші за другою квіткою — Квіткою Довіри!