Розділ 14

Оленка та Ліна, не гаючи жодної хвилини, поспішили до затишного будиночка Зорянки та Тіни. Дівчата на одному подиху розповіли феям усе, що побачили в сяючих водах Озера Спогадів.

​— Що все це може означати? Хто була та маленька дівчинка поруч із Еліарою? — стурбовано запитала Ліна.

​Тіна з глибоким сумом подивилася на дівчат і тихо запитала:

— Ліно... Неужели ти й справді нічого не пам'ятаєш?

​Ліна запитально й здивовано переглянулася з феями:

— Чого саме я не пам'ятаю?

​— Ви вже були в нашому Магічному лісі багато років тому, — м'яко мовила Зорянка. — І Хмаринка знайшла вас у звичайному світі зовсім не випадково...

​Не встигли дівчата й слова мовити від шоку, як простір кімнати раптом потемнів. З повітря знову виткалася та сама зловісна тінь — Безіменна!

​Вона мовчки стояла перед дівчатами, але цього разу не нападала. Ліна довго й пильно дивилася в її темний силует, і раптом її очі широко розплющилися. У голові дівчини спалахнув яскравіший за зірки спогад: теплий голос, лагідні руки, обійми посеред темного лісу...

​— Сестро... Але ж це неможливо! Чому я нічого цього не пам'ятала?! — вигукнула Ліна, а на її очах з'явилися сльози.

​Оленка перелякано підбігла до Ліни й схопила її за руку:

— Ліно, ти чого? Про що ти кажеш?!

​Ліна повернулася до Оленки й тремтячим голосом прошепотіла:

— Оленко... Маленька дівчинка в Озері Спогадів — це я! А Безіменна... вона — наша сестра!

​Оленка від несподіванки аж зробила крок назад:

— Але як?! Вона ж Еліара з давніх часів! Ми ж молодші за неї на цілі віки!

​Тінь перед дівчатами стиха затремтіла, ніби з глибини її темряви пробився ледь помітний, теплий промінь світла...