Розділ 13

Оленка переглянулася з сестрою та замислено мовила:

— Можливо, це Озеро Спогадів — це і є те саме улюблене озеро Найса в Магічному лісі?

​Хмаринка плавно злетіла з плеча дівчинки й кружляла в повітрі:

— Ходімо туди, дівчата! Перевіримо!

​Коли вони підійшли до знайомого берега, дівчата одразу відчули дивовижне тепло, що линуло від прозорої гладі. Здавалося, ніби вода справді все пам'ятає: і той день, коли біла голубка потрапила у звичайний світ людей, і давні часи, коли цими стежками ходила Еліара...

​— Це озеро... воно справді все пам'ятає, — з захопленням прошепотіла Оленка.

​Найс граційно зайшов у воду й поплив уздовж латаття.

— Я раніше навіть не відчував цього... — здивовано мовив лебідь. — Воно зберігає пам'ять про мене та про те, що було тут забагато віків до нашого приходу.

​Озеро тихо засяяло м'яким сріблястим світлом, щойно Найс пірнав крилами у воду. На поверхні з'явилися легкі хвилі, але вони не розходилися до берегів — навпаки, збиралися в самому центрі у дивовижний сяючий водяний екран.

​— Подивіться! — вигукнула Ліна, вказуючи пальцем на воду.

​У центрі озера почали з'являтися чіткі картинки з далекого минулого. Спочатку дівчата побачили зовсім маленького Найса, який весело бігав берегом багато років тому. Потім — білу голубку Хмаринку, яка розправляє крила, летить крізь сяючий портал і опиняється у звичайному світі людей...

​Хмаринка завмерла в повітрі, її оченята засяяли:

— Це... я!

— Озеро зберігає кожну важливу подію нашого життя, — прошепотіла Оленка.

​Аж раптом картинка у воді змінилася. На березі озера постала молода, вродлива Еліара. Вона сиділа сама на м'якій траві, тримаючи в руках маленьку сяючу квітку.

​— Це вона... — тихо мовила Ліна, боячись порушити магію.

​Еліара з любов'ю дивилася на воду й лагідно посміхалася.

— Я обіцяю, що ніколи не дозволю цьому лісу залишитися без захисту, — виразно й виразно почули вони її ніжний голос.

​Але раптом небо на спогаді взялося темними хмарами. Еліара стривожено підхопилася й побігла вглиб лісу.

— Що сталося далі? — запитав Найс.

​Озеро здригнулося, хвилі закружляли, і на чистій поверхні з води склалося єдине сяюче слово: «ЗГАДАЙ».

​Оленка нахилилася низько до води:

— Але що саме ми маємо згадати?

​Вода раптом піднялася невеликою теплою хвилею й лагідно торкнулася руки дівчинки. У ту ж мить перед очима Оленки промайнуло дивовижне видіння: Еліара стоїть посеред темного, похмурого лісу, а поруч із нею — маленька, перелякана дівчинка. Еліара лагідно простягає їй руку:

— Не бійся. Я поруч.

Дівчинка міцно обіймає її, і простір заливає світло.

​Потім спогад миттю розчинився.

​— Хто це була за дівчинка?.. — здивовано запитала Ліна.

​Найс повільно виплив до берега й струсив краплі води з білосніжного пір'я:

— Не знаю... Але озеро явно хоче, щоб ми дізналися її таємницю та знайшли її.