Розділ 5

Наступного дня дівчата прокинулися трохи пізніше. Мама вже пішла на роботу, але Ліна сьогодні залишалася вдома — адже була субота!

​Оленка тривожно подивилася на ту саму стіну кімнати, яка ще вчора ставала зловісно-чорною.

— Хмаринко, а чого саме цей Чорний крадій хоче від нас? — запитала дівчинка.

​Голубка схилила голівку й мовила:

— Він — Чорний крадій. Він підступно викрадає магічну силу та тварин, а особливо полює на магічних істот. Він хоче відібрати ваші сили Повітря та Землі, забрати нас із Найсом і навіть викрасти ваших домашніх улюбленців!

​Ліна рішуче підвелася з ліжка:

— Значить, нам треба терміново щось вигадати. Він точно ще повернеться!

​Оленка стиснула в руці чарівну квітку від королеви Флорі. Але не минуло й хвилини, як стіна знову почала швидкими темпами чорніти! З темряви виступив Чорний крадій, і цього разу він здавався ще лютішим та сильнішим, ніж учора.

​Оленка міцно стиснула квітку й подумки згадала королеву магічного лісу. На мить перед очима з'явився величний образ Флорі, але вже наступної секунди дівчат відгукнув дзвінкий і сміливий голос:

— Ану геть відійди від них! — закричала фея Зорянка, яка раптово з'явилася в кімнаті.

​Вона швидко відкоркувала свою магічну пляшечку, і звідти вирвалося таке сліпуче й потужне зіркове світло, що Чорний крадій аж зажмурився й засичав від болю!

— Побачиш, він сюди більше й носа не покаже! — впевнено мовила фея.

​Стіна миттю знову стала чистою та зеленою. Зорянка турботливо повернулася до дівчат:

— Ви як, сестрички? Усе гаразд?

— Так, усе добре! Дякуємо тобі, Зорянко! — відповіла Оленка, переводячи подих. — Він справді хотів забрати наші стихії, Хмаринку з Найсом і наших тварин.

— Ти встигла згадати королеву Флорі, і я миттю прийшла вам на допомогу! — посміхнулася фея.

​У цей момент до Зорянки поважно підійшов Сніжок:

— Привіт! А ти хто? — запитав кіт, вигнувши спину. — Я — Сніжок. Їхній домашній кіт і головний магічний учитель!

Фея подивилася на пухнастика й ледве стримала сміх:

— Учитель?!

Сніжок обурено глянув на неї, а Оленка щиро посміхнулася:

— Він справді вчить нас! Хоч він і простий кіт, але дуже сильно нам допомагає!

​Зорянка тепло посміхнулася:

— Ви молодці! Бувайте, дівчата! — сказала вона й плавно зникла у сяючому порталі.

​Невдовзі тихо рипнули двері — з роботи повернулася мама.

— Мамо! Ти вже вдома! — радо вигукнула Оленка й вибігла обійняти її.

— Так, донечко, я вже вдома! І завтра весь день буду з вами, бо завтра неділя! — лагідно мовила мама.

​У кімнаті лебідь Найс тихо подивився на Ліну:

— Він більше не прийде.

— Чому ти так упевнений? — запитала дівчина.

— Зіркове світло повністю осліпило його й знищило його чорний слід. Він більше сюди не попхається, — відповів Найс.