Розділ 2

Оленка дістала з тумбочки корм, насипала малюкові у мисочку, а в іншу тарілочку налила свіжого молока. Дівчинка обережно підсунула частування до Лео. Котик із радісним муркотінням одразу почав їсти — було видно, що малюк вже дуже давно нічого не їв.

Раптом тихо скрипнули вхідні двері — це з роботи повернулася мама. Оленка миттю вибігла до передпокою:

— Мамо, ти вже вдома! — вигукнула дівчинка й міцно обійняла маму.

Мама лагідно пригорнула донечку:

— Так, моє сонечко, я вдома. Ой, а це що за кошенятко? Звідки воно у нас?

— Мамо, я знайшла його на вулиці... Воно таке маленьке й замерзле! — тихо мовила дівчинка.

Мама присіла й ніжно погладила Лео по голівці:

— Якщо ти хочеш, я зовсім не проти залишити його у нас, доню.

— Хочу! Дуже хочу! Дякую, мамо! — радісно вигукнула Оленка.

— Оленко, а де твоя старша сестра? Де Ліна? — запитала мама, оглядаючись.

— Ліна ще в школі, скоро має прийти.

Не встигла мама зняти пальто, як двері знову скрипнули — до хати зайшла Ліна. Вона була якась дуже замислена. Побачивши сестру, Ліна одразу мовила:

— Оленко, ходи зі мною, треба поговорити.

Дівчата пройшли до кімнати Ліни. Зачинивши двері, старша сестра стиха сказала:

— Оленко, сьогодні я бачила ту саму білу голубку, яку ти врятувала. Уявляєш, я розуміла кожне її слово! Вона сказала, що я тепер теж розумітиму мову тварин!

У цей момент до кімнати поважно зайшов Сніжок:

— Привіт, Ліно! Ти вже вдома?

Ліна від несподіванки аж відступила на крок назад:

— Сніжку... ти говориш?! Але як це можливо?

— Це дивовижна магія білої голубки, сестричко! — з посмішкою пояснила Оленка. — І знаєш, я не лише розумію тварин... У мене з'явилася магія стихії Повітря! А ти як гадаєш, що є у тебе?

Ліна здивовано подивилася на кота, а потім на свої долоні:

— Я... я навіть не знаю...

Сніжок підійшов ближче й м'яко мовив:

— Подумай, заплющ очі. Що дивне або незвичайне ти відчуваєш?

Ліна прислухалася до себе й тихо мовила:

— Я відчуваю... ніби Земля кличе мене. Відчуваю, що навіть зів'ялу квітку можна оживити доторком руки!

Сніжок задоволено вигнув спину:

— Схоже, у тебе магія стихії Землі! Спробуй!

Оленка миттю побігла до своєї кімнати й принесла засохлу троянду, яка давно стояла у вазочці. Ліна обережно поклала руку на сухі пелюстки... і за мить троянда на очах розправилася, наповнилася яскравим кольором і розквітла, наче щойно з саду!

— Вау! Вийшло! У мене справді вийшло! — вигукнула Ліна.

— Так, сестричко, це неймовірно! — раділа за неї Оленка.

Надворі вже сутеніло. До кімнати зазирнула мама:

— Дівчата, вже пізно, час лягати спати.

Оленка побігла до своєї кімнати, вмостилася у тепле ліжко й стиха прошепотіла до нічного вікна:

— Біла голубко, біла голубко... Прилети, будь ласка, я дуже хочу тобі щось сказати!

За мить крізь відчинену кватирку плавно залетіла та сама сніжно-біла пташка:

— Привіт, Оленко! Ти кликала мене?

— Так! — радісно мовила дівчинка. — Дякую тобі! Тепер я не тільки розумію тварин, а й отримати магію Повітря! А у моєї сестри Ліни з'явилася магія Землі!

Голубка плавно опустилася Оленці на руку:

— Так, це мій дарунок за ваше добре серце.

Дівчинка ніжним пальчиком погладила пір'ячко пташки:

— Я дуже хочу дати тобі ім'я. Ти така біла й м'яка... Я назву тебе Хмаринка!

Голубка схилила голівку й задоволено мовила:

— Мені дуже подобається це ім'я, Оленко!

Хмаринка лагідно подивилася на Оленку:

— Ви з сестрою тепер не просто дівчата. Ви — добрі чарівниці. І якщо ти хочеш, я можу стати твоїм офіційним фамільяром!

— Дуже хочу! — радо погодилася Оленка.

У цей момент до кімнати тихо зайшла Ліна:

— Сестро, я ніяк не можу заснути... — Вона помічила пташку й посміхнулася: — О, ти ще тут, біла голубко?

— Так, Ліно, — мовила пташка.

— Ліно, я дала їй ім'я! Тепер її звати Хмаринка, і вона — мій справжній фамільяр! — гордо мовила Оленка.

Ліна аж подих перехопила:

— Фамільяр...

Оленка ніжним пальчиком погладила біле пір'ячко:

— Так! Ми тепер чарівниці.

— Фамільяр... Я теж дуже хочу мати свого фамільяра! — зітхнула Ліна.

— У майбутньому він обов'язково з'явиться й у тебе, — запевнила її сестра.

Раптом Хмаринка повернула голівку й мовила трохи стурбовано:

— Дівчата, мені потрібна ваша допомога. Як ви вже здогадалися, я не звичайна пташка, а голубка з чарівного світу, яка випадково потрапила сюди. І саме ти, Оленко, врятувала мене. Зараз допомога потрібна Чарівному лісу! Якщо ви готові — заплющте очі.

Дівчата міцно заплющили очі, а коли розплющили — опинилися в дивовижному, сяючому лісі! Довкола співали казкові птахи, а між деревами ходили гуляти дивовижні звірі.

Хмаринка миттю полетіла до маленької крихітної дівчинки, яка гірко плакала під кущем.

— Привіт! Ти хто? Чому ти так гірко плачеш? — співчутливо запитала Ліна, присідаючи поруч.

Маленька дівчинка подивилася на дівчат, утираючи дрібні сльозинки:

— Я — Зорянка, фея зірок. Мені потрібно зібрати зірковий пилок, але я загубила свою чарівну пляшечку... Скоро світанок! Зірки зникнуть, а разом із ними зникну й я...

Хмаринка звернулася до сестер:

— Допоможіть Зорянці знайти її пляшечку!

Оленка заплющила очі й прошепотіла:

— Вітре, допоможи мені...

Вмить здійнявся легкий, але впевнений вітерець. Він пронісся поміж травинами й обережно підняв у повітря маленьку скляну пляшечку, яку фея загубила в густій траві. Повітряний потік м'яко опустив її просто в руки Зорянки.

— Ой! Дякую вам, дівчата! Ви врятували мене! — вигукнула щаслива фея.

— Дякую, Оленко. А тепер ходімо далі, — мовила Хмаринка.

Вони вийшли на сонячну галявину й побачили білосніжного лебедя, який важко стогнав від болю в крилі.

— Дівчата, йому потрібна допомога! — мовила голубка.

Ліна без вагань підбігла до птаха й обережно поклала долоню на забите крило: