Частина 20. Омран. Спасіння Джессіки

  -Нам потрібні імена.

  Омран метушився по складу. Він кидав до торбини фляжку зі святою водою, теренові та срібні кайданки, боєприпаси та зброю. В останню чергу чоловік схопив лук.

  -Готовий? – строго запитав демоноборець у Різнооки.

  Той лише похмуро кивнув головою. Навіть у нього не було більше бажання жартувати.

  Вже біля дверей Омран похмуро повернувся до Паливуха та Авенома.

  -Друже, ти з цілителем прямуєш до Олівера і тримаєш доти, доки я не прийду. Якщо ситуація вийде з-під контролю…

  Екзорцист стиснув щелепи.

  -…Стріляй у нього. Хоча б душу його врятуємо. До бою!

  І тримаючи хрест поперед себе, двоє друзів вийшли з дерев’яного сараю.

  -Провідник, де їх можна знайти? – Омран не виймав дзеркальце з кишені.

  -Пане, вони ще тут, але збираються до Лондону.

  -Але ж хіба демони зможуть без другого люстерка перетнути межу світів? – здивувався Різноока.

  -Їм допомагають.

  -Інші демони? – припустив Різноока.

  -Ні, - похитав головою Омран. – Демони дуже сильні, але самі вони не зможуть вирватися звідси. При всій своїй могутності, без людини вони безсилі. Просто духи.

  Різноока насупився.

  -Отже, зрадник?

  -Очевидно.

  Омран зупинився перед важкими дубовими дверима.

  -Час настав, - не обертаючись, воїн стиснув у руці фляжку з водою.

  До будівлі демоноборець зайшов, пропустивши поперед себе великого білого вовка, у якого одне око було блакитне, а інше темно-чорного забарвлення.

  Перед очима цієї таємничої пари постала кімната, повністю покрита товстим слоєм попелу. Стояв жахливий запах сірки і диму. Омран одягнув на рот і ніс пов’язку, а вовк поруч нього голосно чхнув. Похмурий ватажок шикнув на друга, що винувато прикрив лапою носа, пробувчавши щось під ніс.

  -Виходь, боягузе! – гукнув демоноборець. – Борися зі мною, як чоловік!

  З другого поверху почувся моторошний регіт.

  -А я не чоловік! На даний момент, я дуже приваблива жінка. Невже в тебе підніметься рука на таку красу, враже?

  -Навіть дві руки, нечистий!

  Демон розреготівся ще сильніше. В кімнаті стало дуже холодно, проте цей холод не чіпав тіла, він заморожував душу. Різноока поряд заскімлив.

  -Хто ти? Назвися! Як до тебе звертатися?

  -Можна просто, Джессі. А може, тобі до вподоби кохана? Ти ж не будеш заперечувати, що поміж вами палає полум’я, Омране? Я відчуваю її страх за тебе. О, це найкраще, що вона може відчувати. А ще, її гордість, яка заважає їй зізнатися в усьому. Неперевершено! Стаю сильнішим щохвилини!

  -Ах ти нечисть паршива!

  Воїн відкрутив фляжку і линув водою на одержиму принцесу.

  -В ім’я Ісуса, Бога нашого, що дарував спасіння кожній душі на цій Землі, в ім’я Отця Його, що створив життя кожної живої істоти, в ім’я матері його, пречистої Діві Марії, найчистішої жінки в усі часи, вийди з тіла того, що не для тебе роджене, бо ж відпускаю я всі гріхи леді Джессіки Вотервінд О’белл!

  Омран торкнувся чола принцеси хрестом, що тримав поперед себе. Дівчина в ту ж мить втратила свідомість, і Омран підбіг до вовка, накидаючи на Різноока теренові кайдани.

  -Можна й без імені, - уїдливо посміхаючись, зазирнув Омран побратимові в очі, одягаючи намордника зі срібла. Різноока лише глухо загарчав.

  -Перебирай лапами, нечистий. Підемо твого товариша розшукувати.

  Омран підняв Джессіку на руки, одночасно тягнучи вовка, що впирався усіма чотирма лапами. Навіть не напружуючись, воїн протягнув дводушника по дошкам, на яких залишилися глибокі борозни від кігтів. Поряд з кімнатою Авенома демоноборець штовхнув ногою двері і завмер на порозі.

  -А ви що тут робите?!

  Вольдемар з Мурчиком притисли вуха до голови.

  -Ми охороняли Бетті, а тоді…

  -Вона сказала, що йдуть демони і кудись побігла.

  -А ми нікого не знайшли і чекаємо на неї тут, - навперебій почали пояснювати чотириногі другі.

  -Р-р-р-р! – почулося позаду.

  -Чудово! Значить ви мені допоможете. Бо з цим лантухом неможливо тягатися.

  -А що з ним?..

  Мурчик принюхався і настовбурчив шерсть.

  -Пф-ф-роклят-с-сі! С-сзноф-ф-фву ф-фвони!

  Омран, що прив’язував дводушника, повільно повернувся:

  -Ти той кіт, в якого вселилися демони?

  Кіт блиснув злими очима.

  -Я.

  -Отже, через тебе вони й повинні повернутися назад, - твердо мовив Омран.

  -Воллі, фу, не підходь до Різноока.