Частина 19. Джессіка та Бетті. Демони

  Джессіка розчісує волосся перед дзеркалом. За вікном сяє сонце. Люди збирають врожай на полі, намагаючись не думати про лихі речі, що відбуваються вдома. Адже там залишилися майже всі чоловіки. Воїни Омрана, Різноока, Олівер і Паливух лишилися з жінками, щоб оберігати слабких. Сам демоноборець відбув на материк разом з рештою воїнів, яких було ще 25. Вони чекали при повній бойовій готовності у печерах.

  -Не хвилюйтеся, що я лишаю так мало людей біля вас, леді О’белл, - як не дивно, пояснив Омран. – Усі вони варті десятьох звичайних вояк, адже ми з ними пройшли і вогонь, і воду разом. З ними ви в безпеці.

  Джессіка почервоніла, згадуючи як сильний і безстрашний демоноборець поцілував руку Джессіки перед відплиттям. Принцесса дала чорнявому воїну одне з люстерок, аби чоловіки могли тримати зв’язок з островом.

  Тепер Джессіка відчувала дивне хвилювання за Омрана. За нахабного і нечемного мусульманина, чорні очі якого дивилися на дівчину з посмішкою, ніби завжди точно знали про що вона думає і що відчуває. Певне, екзорцист добре розбирається в людях, якщо йому вдається керувати тридцятьма воїнами і тримати їх у страху і повазі.

  Погляд Джессіки був направлений у дзеркало, проте принцесса нічого не бачила. Вона заглибилася у власні роздуми й хвилювання.

  Раптом старша О’белл відчула пекельний холод. Гребінець випав з її рук. Моторошний страх здушив серце Джесс. По щоці покотилася сльоза, а повітря ніби хтось видушив із легень.

  Джессіка втратила свідомість.

  Відображення у дзеркалі холодно посміхнулося. Очі дівчини стали вугільно-чорні, без білка.

  Тим часом, Бетті з розплетеним волоссям стрімко мчить по коридору. Молодша принцеса намагається знайти хоча б когось з друзів. Десь поряд повинен бути Різноока! І Омран! І Джесс з Авеномом точно неподалік! Сестра ж екзамен матінці Природі здає!

  Раптом Бетті зупинилася посеред коридору. Її груди часто підіймалися від швидкого бігу й хвилювання. Принцеса притисла долоні до серця. Не може бути, щоб вона досі нікого не зустріла. Невже це був не віщий сон?

  Несподівано в приміщенні температура піднялася до критичної точки. Струмки потекли по чолі Бетті. Їй почало здаватися, ніби земля під її ногами палає.

  «Мурчик, Воллі! Вони ж незахищені від демонів, о ні! Їх просто вб’ють!» - промайнула думка в принцесси перед тим, як її свідомість покрилася мороком. Через секунду Дівчина спокійно пройшла в кінець коридору, де знаходилася Джессіка.

  Її полум’яно-червоні очі зустрілися з вугільно-чорними.

  -Дев! – уїдливо посміхнулася «Бетті».

  -Можна Люцифер для тебе, сестро, - посміхнувся демон. – Дев – це для Омрана. Не знатиме справжнього імені, не зможе відправити нас до нараків[УзМ1] *, Джине.

  -Тоді для тебе – Мамона, - вклонилася «Бетті», і підлогу холодної кімнати встелив чорний дим із запахом сірки.

  У складках сукні Джессі-демона Провідник повідомив про те, що Омран хоче вийти на зв’язок з принцесою. Люцифер холодно розтягнув губи в посмішці.

  -На стрільця і звір біжить. Але не час поки що. Пограємо в хованки.

  -Треба інших братів знайти. Поки Омран не прийшов, - насупила брови Бетті-демонесса.

  -Ти ж поглянь, що у нас є! – брова Люцифера злетіла догори. – Це дзеркало подорожей у просторі й часі! Треба було вселятися не в того рудого кота, а одразу в них, коли дурні дівчата викликали нас. Ми б давно володіли світом.

  Демон старшої сестри дістав з потаємного карману люстерко і Провідник зі страхом схилив голову:

  -Що накажете, Володарю?

  -Покажи-но мені, де люди Омрана?

  Авеном захекавшись, залетів прожогом до кімнати, де вояки зробили склад зброї проти демонів. Оскільки демони – не люди, то й зброя тут була своєрідною. Бочки зі святою водою. Мішки зі срібними кулями, хрестами, наконечниками для стріл, кайданами. Біблія, Коран, теренові вінки, сіль, свічки, ладан у коробках, тощо. Ну і, звісно, арбалети і вогнепальна зброя для того випадку, коли демони, що вселилися в людей, почали би вбивати оточуючих.

  У складі сиділи Різноока та Паливух. Олівер допомагав копати картоплю та ламати кукурудзу.

  Щойно знахар відкрив рота, тримаючись за одвірок, у складі з’явився Омран.

  -Біда! Омране… Біда.

  Різноока зблід і підхопився з бочки, на якій сидів, а Паливух насупився і почервонів до кінчиків вух.

  -Хто? – коротко запитав Різноока, дивлячись то на Авенома, то на Омрана по черзі.

  -Бетті. І… Джессіка також, - похмуро відгукнувся Омран. - Мені Провідник повідомив. Я хотів зв’язатися з обома леді, щоб повідомити про те, що нам вдалося вигнати до нараків Прета. Ми виявили його, коли зловили чоловіка в коморі. Він з’їв велику кількість запасів, і навіть не збирався зупинятися.

  Різноока зблід іще більше.

  -А у вас що? – запитав Омран у Авенома, що вже перевів дух. Але той не встиг відповісти, бо Омран несподівано гаркнув на своїх людей: