Частина 17. Бетті. На суші

  Перед очима Бетті почало жевріти світло. Спочатку воно було тьмяне і невиразне, ніби під водою. Потім все виразніше принцеса могла почути голоси біля себе.

  -А я тобі кажу, що я ще не походив! Куди ти вже схопив мою шашку?!

  -Та ти півгодини над дошкою сидиш! Якби я знав, що ти такий нудотик, не кликав би тебе грати в шашки.

  -Це тобі треба обгавкати усе, що бачиш і швидесенько. А моя робота полягає в терплячості, витримці і вмінні чекати. При цьому, мушу бути завжди напоготові – ворог не спить.

  -Це хто ворог – я ворог?! Мурчику, ти взагалі педалі попутав?

  -Миша – це ворог. Хрущ – це ворог. Блохи – теж вороги.

  -І я, ге ж?

  -От, тобі ж якби погризтися лишень! Помовчи, Вольдемаре, дай подумати…

  -Бий його, а тоді він тебе, а потім ти його аж два… А ні, три рази вдариш, - раптом почулося позаду чотириногих друзів, що сперечалися.

  Воллі підхопився від несподіванки, а Мурчик повагом повернувся і потягнувся.

  -Ну нар-р-р-решті, пр-р-рокинулася! Як себе почуваєш? Що болить? Де полизати? Я ж для тебе усі рани зализькаю! Тільки покажи! Ну що? Не болить? Тоді вставай, побігли на кухню, там котлетки смажать – слина по підлозі розтікається!

  -Воллі, тихіше, голова ще болить. Ні, не треба мене облизувати… Ох, Воллі! Годі, кажу! Де Джессі?

  Вольдемар присоромлено поклав голову на передні лапи, що вмостив у дівчини на колінах.

  -Ми не знаємо, - протягнув кіт. – Нас посадили з тобою в кімнаті, щоб ти нікуди не побігла знову, коли прокинешся.

  -Зрозуміло…

  Раптом Бетті второпала, що ці двоє чотирилапих грали в шашки.

  -А звідки ви нявчилися… Е-е-е… Навчилися в шашки грати?

  -Так ти вже тиждень тут спиш, - знов підстрибнув Вольдемар.

  -Скільки?! Ого!

  Бетті рвучко підскочила і побігла шукати одяг, але заплуталася в простирадлі і впала прямо на підлогу.

  -Ну от, - пролунало з відчинених дверей, - тепер чарівна леді падає переді мною ниць. Не варто, моя люба, я й так весь до ваших послуг!

  Бетті підняла голову, а тоді одразу опустила її назад. Перед нею стояв Різноока. Він посміхався від вуха до вуха.

  -Що у вас, пане, за манери! Не постукали, я тут неодягнена! Це, взагалі-то мої особисті покої! Та й, взагалі, замість насміхатися, краще би руку мені подали, пане Різноока!

  -Леді О’Белл, якщо ви не помітили, ви в пана Авенома в кімнаті. У вас був важкий струс мозку, коли ви вдарилися головою об корабель. А ще наковталися багато води, вас Грин допоміг врятувати. Пан, чи то пак, памір Авеном вас примусив заснути чарівним сном, щоб ви відновилися. Бо ж ваші сили…

  Він замовк, подаючи руку принцесі, що вражено слухала Різноока. Допомігши дівчині розплутати ніжку із затамованим подихом, чоловік відвернувся, щоб дати можливість Бетті одягнутися.

  -Ви сказали, кімната?

  -О так, леді, ми вже на суходолі.

  -А де Джессі?

  Різноока замислився, чи говорити принцесі правду.

  -Е-е-е… Вона… Здає іспити.

  -Як то, здає іспити? А я?

  -А ви, леді О’Белл, вже здали.

  -Я – що?

  Бетті повністю одягнена, обійшла Різноока, щоб підійти до дзеркала. Її волосся було в жахливому безладі.

  -Авеном вам, певне, все пояснить пізніше. Я прийшов за вашими няньками. Їх час годувати.

  -Ну нарешті, я думав, що вже безкоштовно працюю, - пробурмотів Мурчик і повагом вийшов, штовхнувши двері передніми лапами. За ним, збиваючи котика з лап, вихором промчав Вольдемар, стукаючи по дощаній підлозі кігтями. Кіт зашипів, настовбурчивши шерсть.

  -Бож-ж-жеф-ф-фільний!

  Бетті пирхнула зі сміху.

  -Ви теж спускайтеся на обід, принцесо.

  Різноока вклонився Бетті, цілуючи її руку.

  -Шкода, все ж таки шкода, - таємничо пробурмотів він і зник за дверима.

  Бетті ж залишилася одна в кімнаті, вражена його поведінкою.

  -Що йому шкода?

  Наступної миті дівчина вже повернулася до дзеркала.