Частина 15. Джессіка і Бетті. Нарада

  Бетті вийшла з каюти  паміра Авенома. Потрібно піти до кухні, щоб кок зробив чай для всієї компанії та захопити сушок.

  Принцеса попрямувала з житлового відсіку до промислового. Поруч зі східцями стоїть на варті Різноокий. Бетті знову мимоволі задивляється на його надзвичайні очі. Найманий працівник розтягнув рота у приємній посмішці. З одягу на ньому була біла вишита сорочка та темно-червоні широкі штани. З-під пов’язаної на голові бандани визирали світло-русяві кучері.

  -Леді О’Белл! Радий Вас бачити, - вклонився він. – Чи можу бути корисний для вас?

  -Ні, але дуже люб’язно з вашого боку покинути своє робоче місце заради мене! Ви не надто боїтеся свого ватажка, чи не так?

  -О, міледі, ми просто друзі, що роблять одну роботу! Не варто принижувати мої уповноваження!

  Він схилився і, стишивши голос, підморгнув з чарівною посмішкою:

  -Я думаю, що ця супер важлива місія не є такою вже необхідною. Але Омран переймається, щоби ми не хильнули зайвого із ваших нескінченних запасів червоного вина.

  Бетті зачаровано задивилася в чоловічі очі.

  -Ніколи не бачила нічого подібного, - пробурмотіла дівчина.

  Різноокий знов підморгнув і його посмішка стала ще ширшою, хоча це здавалося неможливим секунду тому. Бетті подумала, чи не випаде, бува, йому щелепа.

  -В мені ще є безліч несподіванок, леді О’Белл.

  -Що ж, бажаю вам вдалого чергування, пане Різноокий.

  Принцесса попрямувала далі, а чоловік зачаровано дивився їй услід, допоки вона не зникла з очей.

  -Яка краля! – зітхнув він.

  Тим часом, в каюті паміра Авенома знахар згадав, що час Джессіці пити ліки від хитавиці. Памір вибачився і залишив Джессіку наодинці з Омраном.

  Темноокий чоловік поглядав на майбутню королеву пронизливим поглядом.

  -Отже…

  -Отже…

  Одночасно почали говорити вони. Омран насупив брови і похитав головою:

  -Прошу, леді О’Белл.

  -Як ви познайомилися з мадам Дюмор?

  Омран насупився в роздумах. Що їй відповісти? Як багато їй відомо про цю незвичайну даму?

  -При подібних обставинах, - скоріше ухилився від відповіді демоноборець, ніж задовольнив цікавість.

  Джессіка подумала, що це, певне, якась таємниця. Потрібно розпитати в директорки при нагоді.

  -А ви?

  -Це моя…

  Принцесса хотіла сказати правду. Насолодитися, при цьому, шоком від почутого. Вона ж бо більше не повернеться до Лондону з усіма його викрутасами та інтригами.

  Але повернеться Бетс. І вона заручена. На неї чекає достойне майбутнє. Вона може стати королевою. Або просто щасливою дружиною лорда Мерріуейзера. І якщо Джессіка розкриє таємницю, її просто не допустять до палацу. Їм і так невимовно пощастило, що їх вдочерили король із королевою.

  -Це моя вчителька, пане Омране.

  Принцесса раділа від своєї морської хвороби, бо ж демоноборець не міг побачити, як Джесс почервоніє від брехні. Вона була надто бліда.

  Омран вдивлявся в обличчя Джессіки пильним поглядом, ніби бачив наскрізь усі її хитрощі. Дівчині стало не по собі від довгого мовчання.

  -Ви зблідли, леді О’белл. Вам зле?

  -Хитавиця, пане Омране. Я, певне, піду…

  Принцесса підвелася. Разом з нею підхопився і Омран, щоб запропонувати свою допомогу.

  Але коли вже чоловік простягнув руку леді О’белл, двері відчинилися, і в них з’явився знахар Авеном.

  -Ось, - простягнув лікар дерев’яну чашу з теплим запашним настоєм із трав.

  В той час, коли принцеса мала намір вивчати карту разом із Омраном і Авеномом, до кімнати зайшла Бетті з чаєм та булочками.

  -На жаль, сушок не було.

  Перехопивши, товариші заходилися розглядати розстелені шкіряні сувої землян.

  -Ось тут, - Омран поклав камінчик на крапку з назвою міста, - я знищив першого демона.

  Так по черзі він розклав інші шість камінців.

  -Це круг, - констатувала Бетті.

  -Схиляю голову перед вашою спостережливістю, леді О’белл, - сховав посмішку Омран.