Частина 8. Джессіка і Бетті. В дорогу

  Повернулися додому дівчатка наприкінці літа. Звісно, король влаштував пишний бенкет, на який запросив усіх високих вельмож і їхніх дам. Там же офіційно представив спільноті юних леді як своїх доньок, вже розквітлих і дорослих. Тепер світське життя входило до обов’язків обох принцес. Вже навесні, у березні,  молодий, гарний та амбіційний лорд Мерріуейзер прийшов до короля-батька офіційно просити руки його дочки, леді Бетті О’белл. Вони заручилися. Саме це і стало поштовхом до наступних подій, які організували сестри. Адже, країна Задзеркалля страждала, страждала через нерозумні витівки юних розбійниць, які накликали на казкову країну біду. А Бетті, згідно звичаю, не могла вийти заміж раніше за старшу сестру. Це значило лише одне: настав час заручин Джессіки, руку якої вже приходило просити чимало достойних женихів. Але дівчина поки не давала нікому згоди, аби не вселяти в юнаків марної надії. Щоб не розлучати закохану пару леді та лорда, рішення дівчата прийняли майже одночасно: сестри повинні зникнути чим раніше, до тої пори, коли батько знайде жениха старшій доньці. Потім, леді Бетті повернеться. А Джессіка лишиться на троні Лайксандрії.

  -Одинадцятого травня граф Велоб’єр влаштує бал в честь народження наступника престолу, - мовила старша принцеса. - Це той час, коли стоїть вже тепла погода, і не потрібно брати із собою забагато багажу. Залишається сподіватися, що не буде дощу.

  Бетті на це понуро погодилася. Їй було страшно, невідомість подальшого розвитку подій лякала.

  -А якщо ми там загинемо? Якщо ті монстри нас з’їдять? – питала Бетті.

  -Не посміють. З нами буде мадам Дюмор. Вона навчить нас всьому необхідному. А потім піде назад до сиротинцю і школи, а ми будемо розплутувати те, що накоїли. Коли ми вирішимо проблему, ти повернешся керувати Англією, а я залишуся як королева Лайксандрії. Іншого виходу в нас немає! – гаряче запевнила Джессіка сестричку. Але в душі не відчувала тієї впевненої сміливості, що лунала в голосі.

  Везти на бал повинен був старий друг, кучер містер Ліпсон. Він не надто заперечував, коли Джессіка попросила взяти з собою Вольдемара. Король у зв’язку з невідкладними державними справами, не зміг вшанувати своєю присутністю старого друга Велоб’єра, а королева лишилася поруч із коханим чоловіком, щоб допомогти йому.

  Вперше так важко Джессіці було стримувати сльози. Вона не мала змоги навіть попрощатися з тими людьми, яких називала своїми батьками, хоча й названими!

  Їхати забажали принцеси у різних каретах. По дорозі додому Бетті попросила в свого кучера зупинитися. Мовляв, «природа кличе». Потім же відчинила обидва портальних дзеркала трохи позаду власної карети, а сама затаїлася у кущах із вовком Джессіки. Коли вдалині з’явилася повозка старшої сестри, Воллі неспокійно затанцювавши, настовбурчив вуха. Поривчастий вітер хилитав пишні крони дерев якось надто старанно, ніби розхитуючи їх на гойдалці. Кап, кап… Починався дощ.

  -Зараз, любий, зараз…

  -Леді О’белл? – почувся голос кучера Бетті. – З вами все гаразд?

  -Будь ласка, швидше, - шепотіла збуджена дівчина. Здавалося, що серце скоро вискочить із грудей і почне лунати громом на весь ліс. Раптом, неподалік сліпуче сяйво з гуркотом впало на землю.

  -Воллі, гроза! Ми зараз будемо вщент мокрі!

  Карета сестри нарешті проїхала повз Бетті, і вона відпустила вовка:

  -За ними! – наказала юна принцеса.

  Потім, переступивши межу світів, натиснула дві кнопки і сховала портальні дзеркала в потаємний карман у складках сукні. Джессіка з собою прихопила чарівну книгу, яку створила власноруч в часи злополучного ворожіння.

  -Це вона! Вона! – почула Бетті трохи далі себе чийсь тихий голос.

  В цілковитій темряві дівчина попрямувала туди, звідки долинали голоси. Судячи по невисоких будиночках, обриси яких виринали у місячному сяйві, дівчата потрапили до якогось поселення.

  Карета з містером Ліпсоном стояла без одного колеса, спираючись на величезне дерево, яке могли обхопити зо двадцять добрих молодців. Сам кучер лежав без тями на землі поруч із принцесою. Схоже, туди його переклали люди, що намагалися привести до тями постраждалих.

  -Джессіко! – закричала Бетті. Вмить усі обернулися на неї. Менша леді О’белл нахилилася до сестри, слухаючи її дихання.

  -Хто ви? Де я? – прошепотіла Джессіка.

  -Легенда! Вона збулася! Це вона – наша правителька!

  -Джессіко, в нас вийшло, - прошепотіла Бетті. Але сестра здивовано на неї дивилася:

  -Що сталося? Я нічого не пам’ятаю…

  -Лікаря! Потрібен лікар! – вигукнула Бетті.

  -Знахар вже тут, даміло, - почула вона у відповідь. – Зараз ми вам допоможемо.

  -Даміло? Мене звуть леді Бетті О’белл, а це – моя сестра, леді Джессіка О’белл.  

  -Даміла – це особа цакорського… ег-м, керівницького роду в наших краях, даміло Бетті. В наших краях існує легенда про «осяяну карету, що вигулькне з темряви. В ній сидітиме Спасіння і Розквіт (в одній особі) країни Лайксандрії. Ця дівчина володітиме надзвичайним даром – даром Богів – трьома книгами, чарівними дзеркалами і останнім даром, даром чудовим – керувати країною».