Частина 5. Джессіка і Бетті. Шокуюче зізнання

   Джессіка стояла біля дверей директорського кабінету. В тремтячих руках вона крутила маленького пошарпаного папірця. В голові роїлося сотні тисяч думок, але не було ані жодної втішної.

  -Мадам? – постукала принцеса. – Ви мене кликали?

  -Леді О’белл… Присядьте. – Мадам Дюмор встала і підійшла до вікна. Вечоріло, і у лісових гілках заплуталося вечірнє сонце. Біля озера розтягнувся у холодку величезний Воллі, поруч із ним садівник викошував траву, широко розмахуючи косою. Тут буде дерев’яний настил з лавками, на ньому випускниці отримуватимуть дипломи.

  -Ви скоро покинете нас, і поїдете до палацу. Чим ви там плануєте зайнятися?

  Джессіка ледве приховала здивування.

  -Скоріш за все, мене чекає безліч балів, де мені потрібно буде активно знайомитися із підданими моїх батьків. Певне, там мені вже підшукали мілорда, який на мені одружиться, адже заміжжя принцеси – річ політичного благоустрою заради розвитку держави, а не любовна, - дівчина опустила очі.

  Очі директорки потепліли.

  -Молодець. Ти все правильно розумієш. А чи хочеш ти собі такого майбутнього? – вона хитро примружилася :

  -Адже, ти НЕ ПРИНЦЕСА по крові, - чітко вимовила мадам Дюмор.

  Джессіка відкрила рот, щоб заперечити, але, подумавши, закрила його. Схоже, вона знає більше, ніж варто. Це погано.

  -Я росла у сиротинці разом із моєю сестрою, це правда, але, нас немовлятами викрали у палаці, коли ми хворіли, помінявши на схожих дівчат, - почала розповідати принцеса офіційну легенду. – Інтриги були завжди. Інтриги будуть завжди. Це спосіб впливу на владу або, власне, влади на певні події, створивши вигідну позицію. Про той випадок міг ніхто і не дізнатися, але придворний лікар перед смертю зізнався нашому батькові, що принцеси, його доньки, живі. Назвав усіх зрадників, і їх покарали. А потім знайшли нас у сім’ї місіс Мідж. Власне, ви її бачили, вона нас сюди й привезла. Наразі, вона наша гувернантка.

  Директорка мовчки вислухала її. Потім, так само мовчки, відійшла від вікна і сіла за письмовий стіл. Мадам Дюмор схрестила пальці  перед собою і, хвилинку повагавшись, ніби зважуючи ще раз усі за і проти, почала розповідь.

  -Я знаю. Усе, про що ти розповідаєш, писали у газетах. Але… Я не завжди була директором Школи благородних дівиць. Десять років назад я була директором того самого Будинку для сиріт, що й ви з сестрою там перебували. Його величність, Карл Добрий, дозволив милосердно мені продовжити працю мого життя. Заборонивши говорити про ТІ події, що б там не було. Джессі, до цього дня я мовчала. Я мовчала би й далі, але… Є певні обставини.

  Вона знову замислилася, потім підвелася і дістала з шухляди дзеркало.

  -Я теж сирота. Коли я завагітніла, у мене не було ані дому, ані сім’ї. Оскільки, я була директором сирітського притулку, я жила при ньому. Все моє життя я провела там. І піти з дітьми мені не було куди. Тому, вирішила, що ти будеш там рости, як і усі діти. Інакше, твоє життя було б схоже на пекло. Там саме те місце, де не люблять, коли в когось є пріоритет.

  -Ви з Бетті – мої діти.

  Джессіка зблідла. Потім, почервоніла і підскочила.

  -Замели сміття під килим?! Дуже зручно загрібати жар чужими руками! Діти – мої, а виховує їх най хтось інший!! У мене ж – робота! А потім! Нас же вдочерили! Чи знаєте ви, як з нас там знущалися?! Та лиха жінка, Москітиха, нас забувала годувати! Вона прислуг не тримала через те, що у неї були МИ! Як ви це допустили!

  -На той час, мене перевели сюди. Я не могла по-іншому. Все сталося дуже швидко. Поки я влаштувалася тут і мала змогу вас удочерити, мене випередила … вона. І я думала, що втратила вас назавжди, але… Доля підкинула мені ще один шанс. Учора… ввечері мені повідомили, що в одному місці ти потрібна більше, ніж тут.

  Мадам Дюмор зітхнула.

  -Я – чаклунка. Ось це дзеркало – чарівне. Це двері до іншої країни, - вона помовчала, давши дівчині час переварити інфу.

  -Що?

  -Так.

  -Ви при своєму розумі? – в очах у Джессіки промайнув жах. – Чому ви покликали лише мене, без сестри? У мене від неї немає таємниць.

  -Я хочу, щоб у твого батька таки була спадкоємиця. А у Бетті більший потенціал. Вона вже має жениха. Вона розумна. Слухняна. А ти… Це інша справа. Ти, як чорт на сковорідці, не можеш без пригод. Англія зазнала вже й так забагато горя: чума, Велика Лондонська пожежа. Їй потрібен спокій. А спокій – це не про тебе. Ти мусиш бути лідером. Але не тут.

  -А де?

  -Я покажу.

  Вона піднесла до лиця Джессіки люстерко і натиснула… на кнопку-плямку у його кутку. І тут же трапилася метаморфоза. Дзеркало виросло у розмірі до дверної пройми. Там клубочився густий туман і у його мареві дівчині здалося, що вона побачила те саме жахливе створіння, що під час ворожіння їй привиділося. Вона з жахом відсахнулася, на що мадам директор лише посміхнулася.

  -Ти звикнеш.

  -Ні, там… Якась страшна постать!..

  Вмить все скінчилося, і дзеркало знову лежало на столі. Мадам Дюмор похмуро звела брови: