Частина 4. Джессіка і Бетті. Навчання

  По Різдву, сестри–принцеси відправилися здобувати до школи вишукані манери поведінки. Завантаживши невеликий багаж до карети, містер Ліпсон подав знак найкращим коням, і вони рушили. Дорога була довгою, тому Джессіка, що погано спала уночі, задрімала. Приснився їй дивний сон.

  Дівчина стояла у просторій кімнаті перед величезним дзеркалом. Кімната була вся заповнена сонячним промінням, що лилося через відчинене навстіж вікно. За вікном була весна, повсюди лунав спів пташок, повітря наповнював п’янкий аромат весняних квітів. Було так радісно, що хотілося сміятися вголос і співати, пританцьовуючи при цьому.

  Джессіка розчісувала волосся. В кімнаті принцеса знаходилася одна. Лише біля її ніг сидів улюблений Вольдемар. Він важко хекав, висолопивши смішно язика на бік, час від часу ковтаючи слину. Джессіка посміхнулася йому, тоді несподівано мега-пес показав їй лапою на дзеркало. Дівчина поглянула туди, і побачила там розмитий обрис незнайомого обличчя. Його губи ворушилися, але слів не було чути. «Я не розумію», - розгублено сказала Джесс чи то Вольдемарові, чи до дзеркала. Обрис похитав сумно головою, і показав на плями у кутку дзеркала. Вони по черзі засвітилися, і дівчина нахмурила брови. Покоївка погано протерла бруд? Принцеса потерла плями, але вони не зникли, а натомість, люстерко засвітилося, і скло пропало! Там з’явилися двері! Джесс простягнула руку, щоб переконатися, що там дійсно нічого немає, але… Вона прокинулася. У вухах лунав голос, що почула перед пробудженням: «Ми чекаємо на тебе!..»

  Принцеса сонно закліпала очима. Бетті та міс Мідж спали також.

  -Нам ще далеко? – запитала, висунувшись у вікно, дівчина у містера Ліпсона.

  -Години зо дві, - почула вона у відповідь. – Дороги тут погані, після Великої пожежі ще не відновили… Тож, їдемо в об’їзд. А так довше… Через лісок вже добралися би. Боюся, там можуть бути повалені дерева… А цей шлях перевірений.

  Джессіка зачинила віконце, і потерла замерзлі руки. Дивно, що по такому холодові, їй наснилася тепла весна…

  В школі їх зустріла на порозі сама директорка.

  -Така честь для нас! Наша школа найкраща в країні! В нас навчаються лише найдостойніші леді країни! Жодна не лишилася старою дівою! Усі повиходили заміж за найдостойніших джентльменів! Є й принцеси! – підморгнула мадам Дюмор.

  Переконавшись, що дівчата на місці, Місіс Мідж та містер Ліпсон поїхали назад до палацу. Дівчатам дали поїсти та вимитися з дороги. Жили вони на третьому поверсі великої будівлі разом з іншими леді у сусідніх кімнатах, що з цікавістю повисовувалися, коли сестри піднялися. На другому поверсі жили вчителі, де-хто з обслуговуючого персоналу та розташовувалися гостьові кімнати. Інша обслуга проживала в окремій будівлі. На першому поверсі були класи та величезна їдальня. За школою, праворуч, знаходилися конюшні, а ліворуч простягався сад, в цю пору засніжений, але не менш прекрасний. Трохи далі розкинувся ліс, а позад саду розташовувалося вкрите товстим шаром льоду озеро, що поблискувало у заході сонця, мов кришталь. Воно не було засніженим, бо у вихідні дні дітям дозволялося кататися на ковзанах і санчатах. Старші ходили у похід на лижах лісом. Влітку – дівчата бігали на великі відстані та ходили у справжні походи.  

  -Леді повинні бути витривалими, сильними, - любила повторювати леді Роуз, що навчала їх бути стійкими.

  У кімнатах було жахливо холодно. Спали дівчатка, строго сім годин, лежачи на спині, а руки витягнувши поверх ковдрочки, що, до речі, не була надто теплою.

  -У сиротинці хоч тепло було, - нарікала Бетті, іноді заплазуючи до сестри у ліжко після вечірнього обходу, щоб вкрившись двома ковдрами та тісно притулившись, було тепліше, і можливо хоч якось виспатися. Тіло нестерпно боліло після жахливих фізичних навантажень. Через «здорове та корисне харчування» хотілося постійно їсти, добре, хоч води було вдосталь.

 - Бетті, а може, знову втечемо? – запропонувала сестра, втомлена такими пригодами. – Вже ж раз вдалося нам втекти з одного пекла, чому би іще раз не повторити?

  Бетті криво всміхнулася:

  -І куди? Тут ми ще рік промучимося, і все – привіт, принци, бали, тепла ковдра, смачна їжа… А так, не факт, що давши драла, ми потрапимо до раю. Ночувати у брудних розвалених халупах, їсти, що вкрадемо? Помилуй, вже краще тут…

  По вечорах у саду рипів снігом Вольдемар, що оселився у лісочку поблизу господарки. Як і пророкував містер Ліпсон.

  Так минуло чимало часу. Дівчата виросли, розцвіли, як трояндові кущі в царському саду. Наближався час їхнього випуску зі школи. В кінці липня мав відбутися випускний бал, який організовували самі учениці. На нього повинні були приїхати гості – гувернантки, опікунки, батьки. Дівчата вимивали гостьові кімнати, трусили килими, узгоджували меню, прикрашали будівлю та присадибну ділянку… Роботи було валом. В цей час до Джессіки підійшла одна з працівниць школи і передала їй таємничий папірець, в якому мадам Дюмор просила зустрітися для неофіційної розмови.

   -Що б це означало? – підняла брову сестра, Бетті.

  -Не впевнена, але це точно не просто так, -  задумливо покрутила папірець у руках Джессіка.