Частина 1. Джессіка і Бетті. Ворожіння

Дві дівчинки, років шістнадцяти, замкнувшись у кімнаті, сиділи перед старовинним дзеркалом за круглим столом, на якому горіло багато свічок. Полум’я було яскравим, і навіть трохи потріскувало. У кутку сидів рудий кіт, вмиваючись, і не зважаючи на які б то не було, зовнішні подразнюючі речі. Навпроти столу палахкотів у каміні вогник, навпроти якого лежав м’який килимок з високим штучним ворсом. Перед дзеркалом лежала стара книжка у твердій обкладинці, написана чорнилом. Це була магічна книга заклинань. Юні принцеси збиралися ворожити.

  -Джессі, потрібно розпустити волосся, і розв’язати всі вузлики на одязі, - прошепотіла одна з них. – І познімати усі прикраси.

  -Там так написано, - винувато виправдовувалася менша дівчинка, побачивши запитання у очах.

  -Що потрібно робити? – Запитала старша «ворожка».

  - Так… Треба три дзеркала і дві високі свічки… - почала швидко читати менша, світловолоса дівчина. – Починають ворожити опівночі, навколо себе потрібно накреслити коло. Можна свічкою. Два дзеркала ставлять одне навпроти одного по боках від себе, ось так… А навпроти них – свічки…

  -А третє? – пошепки запитала темноволоса Джессіка.

  -А третє - позад себе. Ні, не так. Я не бачу…

  Вона підсунула дзеркала ближче одне до одного.

  -Треба бачити у них відображення того люстерка, що позаду. Звідти і з’явиться суджений, – дівчина схвильовано поглянула на кишеньковий годинник. – Ще дві хвилини… Сідай, Повертатися не можна, балакати не можна, довго витріщатися на зображення теж не можна.

  -Суджений-ряжений, прийди! – тихо вимовила Джессіка.

  Годинник у залі голосно бемкнув вперше.

  -Суджений-ряжений, прийди! – дівчина напружено вдивлялася у відображення, боячись поворухнутися. Бом, бом!

  -Суджений-ряжений, прийди! – лише тріскотіння вогню було чутно у кімнаті. З глибин відображення почало виринати дивна постать. Джессіка навіть дихати перестала. Бом! Бом! Раптом рудий кіт з розгону стрибнув їй на коліна.

  -Няв! – голосно, на всю кімнату, загорлав він. Бетті зойкнула від несподіванки. Одночасно з цим, хтось шарпнув дверима. Тоді ще раз. Бом! Джессі похолола від страху, вмить ставши білою, як сметана.

  -Пресвятий Боже! – прошепотіла вона. Бом! Бом! Дзеркало позад неї тріснуло на дрібні дзуськи. В той же час кіт стрибнув з колін на голову і, дивлячись кудись позад дівчини, дико зашипів. Бом! Бом! Двері знов почали шарпати.

  -Що там відбувається? – пролунав гучний голос. Дівчата позеленіли зі страху, адже за такі витівки їх могли повісити. Привселюдно, на площі, на втіху натовпу.

  -Цур мене! Скажи: «Цур мене!», Джессі! – зашепотіла сестра. Бом! Бом!

  -Цур мене! Цур мене! Цур мене! – вигукнула Джессі під час останнього бемкання, і Бетті, погасивши свічки, показала поглядом на книгу. Джессі засунула книгу під стіл, накривши довгою, до самої підлоги, скатертиною, одночасно стираючи кров зі скроні, що їх лишив кіт, який несамовито надривався, припавши на передні лапи, і дивлячись кудись у темний закуток.

  -Іменем Карла Доброго, відкрийте!

 Бетті нарешті, начепивши посмішку і одночасно з нею, халат на нічну сорочку, другого кинувши сестрі, відчинила важкі дубові двері.

  -Що трапилося, місіс Мідж[Л1] ?

  -Що тут відбувається? Чому ви досі не в ліжках? – тут вона поглянула на закривавлене лице Джессіки. – О пресвята Пречиста! Що тут трапилося?

  -Е-е-е… Розумієте, місіс Мідж… Ми сиділи , сиділи собі, розмовляли, а тоді… Кіт… Він геть збісився, почав стрибати, кидатися на мене, а Джессіка, вона хотіла зловити кота і викинути з кімнати, а тварина її подряпала, ось! І він дзеркало…

  Джессіка зашикала на неї. Бетті здивовано на неї поглянула, а потім відчула дивний солодкуватий запах. Це відчула і гувернантка.

  -Ви що, кота валер’янкою напоїли?! Джессіко, Ваші витівки, юна леді, переходять усі межі. Мабуть, ми відправимо Вас до інституту благородних дівиць! Ви дуже погано впливаєте на сестру! Ви, юна леді, так ніколи не вийдете заміж за достойного чоловіка! Ваша слава вже Вас випереджає!  Завтра ж про все дізнається Його величність! Після різдвяних канікул я зроблю все, аби Ви покинули цей палац! Ви – майбутня королева. І Ви НЕ БУДЕТЕ більше підривати авторитет Його величності! А тепер марш у ліжка!

  З цими словами, місіс Мідж повернулася, аби вийти з кімнати, але оскаженілий кіт вчепився, з розгону, в довгу сукню, протяжно нявкаючи. Труснувши з переляку сукнею, гувернантка вискочила із швидкістю звуку з кімнати, зачинивши за собою двері. Дівчата вдавилися сміхом.

  -Ти, Бетс, зовсім не вмієш брехати. Вона одразу зрозуміла про це. Добре, що у мене був план на цей випадок, - старша сестра дістала з-під скатертини настоянку кореня валеріани.  – Коти дуріють від цього.