Її слова-правда.

Минуло чотири місяці. Прийшли похмурі дні, дощі і холод. 
Холод не тільки на вулиці, а й в серці відкритої, ніжної та щирої дівчинки. На вулиці давно не було листя на гіллях, простирадло не сохло, а істота дивилась в вікно разом з повнем місяцем. Сни нікуди не зникли і час від часу вони були жахливіші ніж попередні, синець нікуди не зникав, але про це вже ніхто не говорив. Христинка мовчала,.щоб уникнути слів як: "Не вигадуй, не привертай до себе увагу цими вигадками", а синець - "до весілля зійде"
Вона хотіла кричати, щоб її почули, повірили, що їй страшно засинати і страшно знаходитись наодинці в будинку, адже до неї прийшло відчуття присутності когось невидимого і якийсь незрозумілий шепіт.
Навчання - це єдине, що відволікало від думок, які їли її зсередини. Наближалися зимові канікули і карнавал, який так чекали діти. 
В школі обговорювали майбутні ролі і карнавальні костюми, дійшла черга до Христини. 
"А ти Христя? Ким будеш на карнавалі ?Русалкою ? В тій рванині, що на озері. В костюмі, який робив тебе схожою на кікімору?" - І коли Христинку ображали, вона вдягала маску лютого розбійника і давала їм відсіч. От і бовкнула, що буде циганкою.
А що ж тепер робити? Де брати костюм?
Але не довго сумувала, знайшлась дівчинка ,яка виручила і дала на прокат циганську юбку, а все інше було вдома:від браслетів і намиста, до хустин.
Христя в образі циганки була неймовірно гарна, отримала за кращий костюм приз, це була азбука морзе.
Але в душі не було свята і задоволення від отриманого подарунку.
Настали зимові канікули, всі чекали Різдва та колядок, і дочекалися.
Молодь запросила Христинку йти в колядку і зіграти роль циганки, яка буде збирати кошти за виступ.
Підійшовши до матері вона спитала дозволу, чи відпустить йти колядувати? Мати,я к завжди, прочитала лекцію про те, що це зайве і чому, але Христина вперше в житті набралась сміливості і наполягала відпустити її, Як так,всі  їдуть веселитися, а вона буде вдома?
І мати, витримавши паузу в 5 хвилин, дозволила. 
"Урааааа!" - кричало серце, але його чула лише Христина. І вдягнуши циганську юбку, обв'язала себе здоровенною хустиною, замотавши кінці навколо шиї в два рази, побігла на вулицю, де чекав натовп школярів -односельців.
Сніг хрустів під чоботями, мороз пробирав до кісток, але це не зупиняло під кожним будинком волати на всю горлянку всім натовпом, хлопців та дівчат, ту колядку «Нова радість стала».
Господарі виносили солодощів повні кошики, давали кошти, дякували та обдаровували компліментами, які ми молодці, як гарно співаємо.
Всю ніч ходили ,аж поки не вхляли. Вже у всіх боліло горло співати, позамерзали, не було сил більше ходити, тож поплелись ділити кошти і солодощі.
Нарешті поділивши все порівно, кожен пішов додому, зі своєю торбинкою.

Мати Христі зраділа, що дитина вже дома і їй не довелось чекати і переживати, лягла спати, а Христина топтала в дві щоки шоколадні цукерки, запиваючи вишневим компотом, який влітку сама варила і консервувала.

  Христинка не одразу, але помітила зміни в голосі, адже з раннього дитинства мала біду з голосовими зв'язками і дуже часто голос ставав хриплий, або взагалі зникав. А тут, дзвінкий і ріжучий вуха. І навіть коли співала на морозі колядки, голос не зник. Згодом, рідні стали робити зауваження, що вона дуже голосно розмовляє, але вона не вміла це контролювати. Її емоції відображав  голос і Христина хотіла бути тихішою, але не вдавалось. Разом з проблемами голоса зникли ранкові носові кровотечі і  відчуття страху, яке раніше охоплювало в тій, чи іншій ситуації. І кошмарні сни, змінились на сни пророкування і це не тільки стосувалось рідних, друзів, чи самої дівчинки, а стосувалось і людей, які її оточували.
Якщо Христині насниться ,що хтось захворів і скоро вмре ,вона бігла і розказувала про це бабусі, а тільки но це відбулось, то помітили, що Христина не вигадує. Почали підозрювати її і відьомстві.

Мати зібрала грошей та поїхала до міста просити допомоги в чаклунки. Що саме та чаклунка там наговорила - ніхто не знає й досі, але мати вийшла від неї з чітким висновком - відьма родова.

Дівчинка, яка ввесь час стояла на вулиці під будинком і вже досить сильно змерзла, почала потроху "пританцьовувати", щоб зігрітись. Раптом скрипнули двері і вийшла бліда мати, глянула та мовить: "Боже, якби я знала, чим нагородить мою дитину природа та яку ціну вона заплатить за цей дар - я б і не народжувала тебе...."
Ох і сміялася ж Христя. Люди на той дзвінкий сміх обертались, а вона ніяк не могла зупинитися.
Ніхто не знає, який сенс мав той сміх. З тих пір, наша мила дівчинка, в болючих ситуаціях не плакала, а реготала, як скажена.