Відбиток.

Проспавши цілий день, дівчина прокинулась з сильним відчуттям болю в ногах, особливо - в лівій. Звернувши увагу, Христина побачила дуже великий синець, дуже незвичної форми та кольору. Не знайшовши відповіді: "звідки він взявся?", пішла на вулицю, шукати рідних, щоб привітатися та поділитись враженнями щодо вчорашнього свята. Першою знайшла свою бабусю на грядках, яка зустріла Христю гарною посмішкою, з добрим поглядом блакитних очей. І тут Христя защебетала: про все, що бачила, яке було свято, враження. Бабуся затаївши подих слухала залишивши грядки на наступний день, адже цей добігав кінця. Іноді у Христинки перехоплювало подих. Це почула мати, тихесенько підійшла та стала теж уважно слухати, потім зупинила Христинку зі словами: "Йди поїж, потім розповіси. Пішла до будинку!".

Звичайно, дівчині хотілось їсти, але більше за все хотілось поділитися радістю.

Всі пішли в будинок готуватись до вечері. Бабуся смачно готувала страви, їх смак та аромат залишався в пам'яті надовго. 
Багато років вона пропрацювала поваром в єврейській сім'ї, яка жила в місті. Вона дуже любила смачні страви не тільки їсти, а й готувати. Коли бабуся була геть молодою - вона пережила часи Голодомору, які залишили відбиток до кінця її життя.
Про цей час вона згадувала зі сльозами на очах. Другу світову бабусі теж довелось пережити, але ці спогади вона забрала з собою на той світ, так ними і не поділившись.
Запашна вечеря приваблявала своїми ароматами, всі сіли за стіл. 
За столом була дуже тепла атмосфера, мама з бабусею обговорювали плани на наступний день, а Христина шукала відповідь: " звідки той дивний синець?", адже чітко пам'ятала, що ніде не травмувала себе під час стрибків і танців.
Але скільки за вечерею не ламала голову, так і не знайшла пояснення.
Наївшись до сита, подякувала за вечерю бабусі і Богу, як вчила бабуся, та пішла в ліжко. 
Ніч змінювала день і все ввійшло в звичайне русло повсякденного життя нашої "русалоньки".
Так, принаймні, думала вона. До тих пір, поки кожної ночі, її  не стали "навідувати" кошмарні сни, ніби якась невидима рука охоплює її ліву ногу і тягне у прірву. Вона кричить, кличе на поміч, але поруч немає нікого. Кожної ночі вона прокидалась від тих снів і відчувала пекучу боль в місці, де був той синець.
А звернувши увагу на місяць, який зазирав у вікно, вона побачила істоту.  Від страху охолола спина і Христина зховалась під ковдру вкриваючись з головою, так і не заснувши до ранку.
Іноді, вона прокидалась від носових кровотеч, які довго не могла зупинити.
Так відбувалось дуже довго, той синець помітила бабуся, адже він не зникав, і почала лікувати. Зробивши висновок, що то «луснула кров'яна судина», але лікування нічого не давало. Навпаки, місце в якому був синець стало ніби кам'яним.
Христина набралась сміливості і розповіла мамі про сни. Мама вислухала та голосно розсміялась, мовляв, що: "Це всім сняться такі сни, ніби ти кудись падаєш, нічого страшного і особливого в цьому нема.
А істота, яку ти побачила - тінь, або від гілля, або від простирадла, яке залишилось на вулиці після прання". На тому і стихли розмови про це.