Серпневий дим та світло фар

Початок серпня дихав на місто густим, парким теплом. Вечір обіцяв бути спокійним: я порався на кухні, готуючи вечерю і прислухаючись, чи не почується знайомий рокіт мотора Колі. Але тишу розірвав не звук двигуна, а різка, вимоглива вібрація мого телефона.
— Ало, малий, — пролунав у слухавці голос Сергія, холодний і сухий, як тріск сухостою. — Це я. Зараз за тобою заїдуть мої хлопці. Будь готовий.
Звязок обірвався, залишивши в повітрі липкий, знайомий присмак тривоги. Я миттєво вимкнув плиту — аромат недосмаженої вечері став раптом чужим і недоречним. Рухи були автоматичними, відточеними місяцями нашої облоги: одягнувся, перевірив телефон, засунув у кишеню кілька зімятих купюр, що лишив Коля. Виходячи, я востаннє озирнувся на нашу фортецю. Важкий ключ ліг у звичну схованку під ґанком, металево брязнувши на прощання.
На вулиці вже панувала густа серпнева ніч, напоєна запахом пилу та нічних квітів. Я стояв на тротуарі біля паркана, вдивляючись у темряву провулка. Минуло не більше пяти хвилин, коли з-за рогу випірнули два сліпучі конуси світла. Фари іномарки розрізали ніч, вихоплюючи з небуття кожну тріщину на асфальті та листя акацій, що здавалося срібним у цьому неживому сяйві.
Машина мяко загальмувала поруч зі мною, обдавши хвилею гарячого повітря від двигуна. Передні двері відчинилися, і з салону, підсвіченого тьмяною лампою, на мене глянув старий знайомий. Той самий хлопець, що колись жадібно вгризався в бутерброд у Колі на кухні. Здавалося, час для нього зупинився: він знову щось зосереджено жував, дивлячись на мене порожніми очима.
— Сідай, — коротко кинув він, не припиняючи працювати щелепами.
Я сів, і двері захлопнулися з глухим, вакуумним звуком. Ми рушили. Дорога розгорталася перед нами як нескінченна чорна стрічка, яку жадібно пожирало світло наших фар. Місто навколо здавалося декорацією: поодинокі ліхтарі проносилися повз, наче падаючі зірки, а тіні дерев ставали довгими й химерними.
Коли я зрозумів, що ми звернули в бік пром. зони, серце стиснулося. Попереду, наче велетенські скелети, виринали силуети цехів. Ми їхали туди, де все почалося. Ми їхали в бік заводу.