Зміна масок

Я зайшов до хати й почав одягати свій новий одяг. Важка, добротна куртка -«аляска» приємно тиснула на плечі, а нові черевики на товстій підошві впевнено карбували крок по підлозі. В цьому екіпіруванні я більше не почувався тим замурзаним пацаном з теплотраси. Кожна застібка, кожна змійка на нових речах додавала мені ваги, якої так бракувало в шкільні часи.
Коли я вийшов у вітальню, то ледь не зупинився на порозі. Колян закінчував своє перетворення. Його «робоче» маскування — засмальцьована куртка, просякнута мазутом, та брудна кепка — летіли в куток. Замість них зявився чистий, солідний одяг, що сидів на ньому ідеально.
Він знову став тим самим «крутим» Коляном, якого я бачив під час нашого першого візиту до центру. Його обличчя розгладилося, зникла та удавана сутулість, а в очах зявився холодний спокій людини, яка точно знає свою ціну. Він застебнув куртку, перевірив внутрішні кишені й коротко кивнув на двері.
— Ну що, малий, виглядаєш як людина, — промовив він, і в його голосі більше не було того хрипкого акценту алкаша з району.
Коли ми виходили з хати, броньовані двері за нашими спинами зачинилися з особливим, сталевим дзвоном. Надворі листопад продовжував сіяти дрібну крижану крупу, але тепер мені було байдуже на холод. Поруч зі мною йшов чоловік, який одним поглядом міг приборкати дядю Борю, і я знав: сьогоднішній візит до пивбару біля лазні — це не просто дружні посиденьки.