Глава 10

Глава 10

Першим Ніколас розкрив конверт від Імператора.

Дістав листа. Прочитав. Нахмурився. Кинув водночас і спантеличено-здивований і заінтриговано-підозрілий погляд на свою гостю.

Захоплена поглинанням супу гостя, однак, на його погляд ніяк не відреагувала, оскільки не помітила. Та й, якщо щиро, і не хотіла помічати.

Отож, Високому лорду більше нічого не залишалося, окрім як мовчки розкрити другий конверт, що був від глави Таємної Канцелярії.

Тільки-но почавши читати, він, начисто забувши про манери, присвиснув й прочитав вголос:

– Старший дізнавач таємної канцелярії та повноважний виконавець Імператорської волі? Хто, ви-ии? – риторично запитав він, піднявши на свою гостю відверто здивовані очі.

Вівіан нічого на це не відповіла, лише знизала плечима.

– Будь-яка протидія вимогам, проханням або рекомендаціям повноважного виконавця вважатиметься злочином проти Імператорської влади та каратиметься по всій суворості закону? – між тим продовжив читати Високий лорд. Знову підняв очі. Окинув гостю тепер вже відверто скептичним поглядом й поцікавився: – Він... Вони обидва це серйозно?

– Ви самі з собою радитись чи у мене питаєте? – незворушно уточнила старший дізнавач та повноважний виконавець Імператорської волі.

У відповідь молодик подивився на свою візаві так, ніби не розчув що саме вона сказала, або у принципі, сумнівався, що вона взагалі щось сказала.

Вівіан посміхнулася, демонстративно чекаючи відповіді.

І їй відповіли. От тільки, це була дещо не та відповідь, на яку вона чекала.

Проігнорувавши її іронічний випад, Високий лорд зітхнув і ще більш спохмурнів.

– Ваша Високість, боюсь, ваш батько і дядько неправильно зрозуміли суть проблеми, – повільно цідячи і розтягуючи навіть не слова, а ледве не літери, промовив він. – Ситуація, що склалася, потребує не стільки розслідування, скільки того, щоб знайшовся хтось, хто зупинить вбивцю, яким, з величезним ступенем ймовірності, являюся я. А тому мені тут потрібна не нова жертва чи наживка, а команда досвідчених та сильних бойових магів. Причому насамперед команда сильних бойових магів-менталістів! Ви же ж, наскільки я знаю, не являєтесь ні першим, ні другим, ні навіть третім.

Коли Ніколас промовляв слова: «яким, з величезним ступенем ймовірності, є я» в його голосі пролунали стільки гіркоти та болю, що Вівіан відразу ж простила йому усі його шовіністичні коментарі. Й тому замість того, щоб образливо поцікавитися у свого співрозмовника, а чому власне він так упевнений, що вона не є ні першим, ні другим, ні третім, поспішила його заспокоїти:

– Запевняю вас, Ваша Високовельможність, мій батько та дядько дуже добре це розуміють. І саме тому завтра, або, у крайньому випадку, післязавтра під виглядом моєї світи до вашого замку прибудуть найкращі агенти Таємної канцелярії, серед яких будуть і менталісти, і майстри смерті, і навіть провидці. І кожен з них – є не лише досвідченим дізнавачем, сильним бойовим магом або менталістом, але й сам по собі – є секретною зброєю Імперії. Настільки секретною, що у більшості випадків про усі особливості і можливості їх рідкісних, а часом навіть унікальних талантів – відомо тільки моїм батькові й дядькові.

В очах Великого лорда промайнуло мовчазне схвалення.

Тим не менш, як вона невдовзі зрозуміла, хоча його і заспокоїло те, що вона йому розповіла, з її присутністю в його замку це його усе одно не примирило. На цей рахунок він залишився при колишній своїй думці. Як, втім, і щодо її розумових здібностей теж.

– Інакше кажучи, вас прислали не лише як наживку, а й як ширму? – явно провокуючи співрозмовницю, запитав молодик. – Доволі витончене рішення, – іронічно прокоментував він. – От тільки тепер, коли ви розкрили усі карти таємної канцелярії мені, головному і навіть, більш того, єдиному їх підозрюваному – ви позбавили його не тільки витонченості, але і будь-якого сенсу! Отже ж, воістину кажуть, любов сліпа! І якщо раніше, я не розумів тільки вашого батька, то тепер я не розумію також і вашого дядька!

І він справді не розумів.

Про главу Канцелярії таємних справ Імперії, герцога Франциска Руанського, ходили самі різні неприємні, а часом і просто моторошні чутки.

Казали, що влади в нього більше, ніж у самого Імператора. Називали безпринципним політиканом, спритним ділком, лицемірним мерзотником, безсердечним маніпулятором, безжальним тираном, схибленим на владі маніяком і навіть жорстоким убивцею.

Але ніхто й ніколи, навіть просто до красного слівця, не називав його сентиментальним дурнем або безхарактерним нехлюєм.

І ніхто і ніколи не звинувачував герцога Руанського як в непотизмі, непрофесіоналізмі, так і безвідповідальному і, тим більше, недбалому відношенні до своєї справи.

Ніхто і ніколи не тільки «не називав» чи «не звинувачував», але, і Ніколас був у цьому більш ніж впевнений, нікому й ніколи нічого подібного навіть і на думку не спадало.

Нікому і ніколи до сьогоднішнього дня. Нікому і ніколи до нього.

І це вже само по собі було дзвіночком. Дзвіночком для нього, що чогось він не розуміє. І, скоріше за все, цього чогось дуже й дуже багато…

Нагадавши собі, що з них двох неприторенним інтриганом та махінатором є саме Франциск, Ніколас важко зітхнув.

І раптом зрозумів, що поспішив із висновками: насправді, Вівіан не сказала йому нічого, чого б він і так не знав або б не підозрював.

Знову зітхнув, подивися прямісінько у розгнівані очі гості і вже навіть відкрив рота, щоб перепросити за свої упередженні припущення, проте його випередили.

– Я розкрила вам, як ви зволили висловитися, усі свої карти не тому, що я базікало чи дилетантка, а тому, що я навіть думки не припускаю, що ви можете бути вбивцею! Я не вірю, що ви спроможні на вбивство і усе тут! – голосно брязнувши ложкою об тарілку, з гарячою переконаністю та гіркою образою у голосі заявила дівчина.

І Ніколас зрозумів, що принаймні частково, але він мав рацію: з цієї занадто наївної та довірливої принцеси такий самий агент таємної канцелярії, як і з нього самого.