Глава 2

Глава 2

Двома місяцями раніше описаних у пролозі та першому розділі подій.

Почувши позаду себе здавлений зойк, Великий Вогненний лорд Споконвічного королівства Ніколас Лонгартський різко розвернувся і вилаявся.

Він не помилився, його стікаючий кров’ю капітан, якому лезоподібний крижаний спис хримтурсів розсік шию майже біля самої основи, продовжував наполегливо прямувати за ним.

– Маріусе, я ж сказав тобі, негайно розвертайся і підтюпцем до цілителів! – прогарчав він.

– Але сер… – прохрипів капітан.

– Виконувати! – нетерплячим заперечень тоном обірвав він. – Інакше дістану з того світу і розжалую до рядових! 

«Ідіот! Невже він не розуміє, що з таким пораненням, чим швидше він дістанеться до цілителів, тим більше шансів у нього вижити», – подумки обурювався Великий лорд.

Що там йому відповів капітан, Ніколас вже не чув, оскільки відповідь пораненого потонула у шаленому свисті вітру у вухах і реву його їздового дракона.

Щоб краще розібратися у ситуації, Великий лорд використав заклинання наближення і поліпшення видимості, і битва, що відбувалась внизу на Захисній Стіні, постала перед його поглядом у збільшеному вигляді.

Захисна Стіна була побудована на основі гірського хребта, що простягнувся на тисячі кілометрів, і являла собою масивну кам’яну споруду близько п’ятисот метрів заввишки і стільки ж завширшки.

На жаль, капітан не перебільшував, становище Північно-західної застави й справді досить скоро загрожувало із небезпечного перерости у відчайдушне.

Кілька десятків тисяч Інеїстих велетнів, що стовпилися під Захисною Стіною, займалися тим, що споруджували насип зі снігу, льоду і трупів своїх же товаришів. Це був тактичний хід, який хримтурси і раніше використовували у своїх атаках. Однак вони ще ніколи не збирали настільки багато-численне військо.

Принаймні на пам’яті Ніколаса, який свій перший бойовий досвід отримав вже у дванадцять років. І за минулі з того часу майже двадцять років, з настанням зимових морозів не минало й тижня без нових зіткнень із хрімтурсами.

Загін Застави відповідав ворогу своїм звичайним способом – на голови Інеїстих велетнів лилась кипляча олія та сипались магічні вогненні стріли.

І століття за століттям цього, враховуючи велетенські розміри стіни, було більш ніж достатньо, щоб зупинити атаку чутливих до вогню хримтурсів, найдрібніший з яких був утричі більший і потужніший за самого рослого і могутнього із бійців Споконвічного королівства.

Проте в останні роки, і особливо, в останні п’ять-сім років, мало того, що зима щороку приходила все раніше і все пізніше і пізніше здавала свої позиції, так ще й холоди з кожним роком ставали все міцнішими і міцнішими.

Як наслідок, хримтурси не тільки ставали сильнішими, так ще й їхні набіги з кожним роком починалися все раніше і закінчувалися все пізніше. З кожним роком вимотуючи сили захисників Споконвічного королівства усе більше і більше, до такої міри, що все частіше і частіше траплялося так, що вони вже не могли справлятися власними силами.

За командою Ніколаса, його дракон спустився трохи нижче...

І його несподівано обпалило набагато сильнішим потоком холоду, ніж той, що хримтурси зазвичай приносили з собою.

Поверхня броні, наче за помахом чиєїсь руки, миттєво вкрилася настільки товстим шаром льоду, що Ніколас був змушений терміново прикликати вогонь. Інакше він не зміг би поворушити ні рукою, ні ногою.

Настільки сильний холод міг означати тільки одне – хримтурси стали ще сильнішими.

І це його провина.

Ніколас відчув, як мимоволі стискаються його зуби. Від гніву. Від розпачу та безвихідності.

Чому дар дістався йому! Якби він дістався любому з його братів, то його народу, можливо, не довелося б страждати, а його солдатам не довелося б помирати.

А цим хримтурсам! Що їм треба? Чого вони лізуть і лізуть?

Ніколас з ненавистю подивився на штурмуючих стіну довгоруких і великоголових чудовиськ, тіло яких було вкрите багатошаровим, з рідкісними прожилками, тонким білим хутром, що робило їх практично невидимими на засніжених арктичних просторах.

Яскраво сині очі хримтурсів яскраво блищали із-під білих кошлатих брів, а пара гострих, масивних, довгих ікол виступала над квадратними, наче висіченими з льоду щелепами. Кожен хрімтурс тримав у руках спис із неприродно міцного льоду, поверхня якого була всипана шипами. Однак не менш страшною зброєю був також холод зими, що віяв від кожного із них.

Його люди відчайдушно опирались, намагаючись закрити утворений в обороні пролом. Але, на жаль, вогняні маги вже вичерпали практично усі свої сили і тому заклинання, які мали підігрівати стіну і тим самим тримати її вільною від льоду, не справлялися з крижаним подихом хримтурсів. Що вело до того, що Захісна Стіна повільно, але невблаганно покривалася кіркою льоду, дозволяючи хримтурсам просуватися вперед і захоплювати нові й нові ділянки стіни.

Без допомоги Північна-західна застава могла протриматися ще з пів години, не більше.

Після чого орда Інеїстих велетнів впорається з ними, і безперешкодно рушить далі. І ще через пів години дійде до Норзерна. І, хоча захисники Норзерна – дуже досвідчені й добре підготовлені воїни, які до того ж невпинно продовжують тренуватися, у битві з такою величезною кількістю ворогів їм не вистояти. У кращому разі, вони протримаються досить довго для того, щоб дозволити їхнім жінкам і дітям встигнути  втекти досить далеко, щоб перш ніж їх наздоженуть хримтурси, їм на допомогу поспів загін із сусідньої застави. У найгіршому ж…

На щастя, цього разу захисникам Норзерна не знадобиться ні сподіватися на кращий варіант, ні тим більше турбуватися про гірший.

Він встиг якраз вчасно. І з його допомогою загін зможе утримати заставу до приходу підмоги.

Він захистить свою землю і своїх людей від навали крижаних монстрів, так, як це споконвіку робили його батько, його дід, його прадід, а також усі Великі Вогненні лорди його роду.