Глава 1

Глава 1

Вівіан мовчки сиділа у зручному кріслі, попиваючи маленькими ковточками каву.

У кріслі навпроти неї теж сидів, теж попивав каву маленькими ковточками і теж мовчав господар кабінету Його Світлість Франциск, герцог Руанський, голова департаменту Канцелярії таємних розшукових справ Імперії Об’єднаних Королівств.

Мовчання затягувалося.

Це розуміли обоє. І обом від цього було однаково незручно.

Його Світлості було незручно від того, що саме цього агента йому й самому дуже не хотілося залучать до нової справи.

Вівіан було незручно від того, що начальство терпляче чекало на її відповідь, підкреслюючи тим самим одночасно і те, що рішення тільки її, і те, що вона особлива.

От тільки знову і знову особлива не тому, що найкраща у своїй справі, а тому, що вона – принцеса. І ще тому, що вона – жінка.

Хоча, саме тому, що вона – принцеса і жінка, за іронією долі, вона й підходить найкраще для цього завдання.

Єдиного завдання, яке цілком можливо, вона провалить. Через те, що не вірить… Категорично не хоче вірити у провину головного та й за великим рахунком єдиного підозрюваного.

Провалить на радість усім тим, хто від початку їй твердив, що дівчині, а тим більше принцесі – не місце серед агентів таємної канцелярії.

І хоча цих злобителів буде зовсім небагато. Служба таємним агентом – не найлегша, але вигідна тим, що справжню особу агента знає дуже вузьке коло людей.

Проте факт залишиться фактом. І тому Вівіан ніяк не могла допустити провалу.

Оскільки тим самим вона підведе не лише батька, який п’ять років тому подолавши несамовитий опір Ради Великих лордів, видав указ, згідно з яким жінкам дозволялося нарівні з чоловіками успадковувати майно та титули, а також служити на благо Вітчизни, а й усіх жінок, яким цей указ відкрив шлях до особистої незалежності та свободи вибору свого життєвого призначення та шляху.

Нарешті господар кабінету не витримав і заговорив.

– Вівіан, я і твій батько, ми не дуже хотіли б втягувати тебе у цю справу, але ставки надто високі, щоб ми могли дозволити собі не ввести в гру свій самий сильний козир… Хоча, якщо ти відмовишся, то ми не просто зрозуміємо, а скоріше будемо раді. Навіть дуже раді.

Дівчина зітхнула й посміхнулася.

– Дядю, ти чудово розумієш, що я не відмовлюся, – похитала вона головою. – І настільки же чудово це знає і тато. Так, у мене, як і у вас, є сумніви у тому, чи підходяща я кандидатура для такого розслідування… Але я не відмовлюся! У жодному разі… Навпаки! Адже я знаю Ніколаса... Точніше, знала колись. Але я знаю, в чому його звинувачують і я не вірю! – оскільки думки її стрибали одна вперед іншою, вона говорила плутано. При цьому, однак, у голосі її не було й тіні невпевненості, лише палкість та переконаність. – Так, я розумію, що три дружини, що наклали на себе руки, – це занадто багато для випадкового збігу. Занадто багато, щоб не запідозрити чоловіка…

– І два нещасні випадки з нареченими, – люб’язно підказав герцог.

– Та, які вони наречені! – скривившись, немов від зубного болю, прокоментувала дівчина, сплеснувши при цьому обома руками. – Кандидатки у наречені, а не наречені, – прокоментувала вона. Після чого зітхнула і кивнула. – Ви маєте рацію, повноцінними  вони були нареченими чи ні – у цьому випадку, особливого значення не має. Троє дівчат наклали на себе руки, з двома трапився підозріло своєчасний, для небажаючого пов’язувати себе узами нового шлюбу чоловіка, нещасний випадок. От тільки… – вона зітхнула і заперечливо похитала головою, – я знаю Ніколаса. Точніше, знала колись… Але усе одно, я певна! Я абсолютно впевнена, що він не має жодного відношення до смерті цих дівчат! – з запалом, який здивував навіть її саму, запевнила вона.

Вівіан розуміла, що п’ятнадцять років великий термін, але вона не вірила в те, що Ніколас – чудовисько і крапка!

Вона посміхнулася своїм думкам, згадавши їхню першу зустріч на новорічному балу.

Старший брат її найкращої подруги з першого ж погляду вразив її настільки, що вона відразу ж і заявила:

– Ти такий гарний, що я хочу за тебе заміж!

Їй було шість років. Йому – шістнадцять. І він вже був Великим Вогненним лордом. І найсильнішим магом Імперії Об’єднаних Королівств. І на той момент, як вона потім дізналася, він вже мав наречену. Крім того, при той першій зустрічі, він ще й гадки не мав, що перед ним не просто якесь дівчисько, а молодша дочка Верховного Лорда Імперії. І все ж таки він не розсміявся, а прихилив перед нею праве коліно і з усією серйозністю поцікавився:

– Прямо зараз?

Вона тоді замислилась і чесно відповіла.

– Прямо зараз тато не дозволить, тому що він вважає мене маленькою. Але коли я виросту...

Ніколас посміхнувся.

– І коли ж ти виростеш? Скільки мені на тебе чекати?

– Не зна-ааю ... – задумливо протягнула вона й замовкла підраховуючи.

Мама вийшла заміж у вісімнадцять. Значить, ще дванадцять років. Нічого собі довго! Подумки жахнулася вона. Але, на жаль, стати дружиною свого коханого швидше, у її розумінні, ніяк не виходило. І вона знову чесно зізналася.

– Дванадцять років.

– Довго! – підтвердив її побоювання «майбутній чоловік». – За дванадцять років багато що може змінитися. Наприклад, ти можеш мене розлюбити?

– Ніколи! – Переконливо запевнила вона його.

– Мені дуже хочеться у це вірити, – посміхнувся їй Ніколас. – І все ж таки якщо раптом подібне трапиться, я хочу, щоб у тебе було право відмовитися від наших заручин…

– Ух ти! Це означає, що ми вже заручені? – радісно заплескала вона в долоні.

– Зрозуміло, заручені, – посміхнувся він їй. – Хіба я можу встояти перед такою красунею! От тільки я не один такий, а тому… я не стану прив’язувати тебе до себе, а запропоную угоду. Якщо за ці дванадцять років ти раптом закохаєшся у когось іншого, то просто дай мені знати, і я подарую тобі свободу!

Вівіан нестямно кохала його цілих три місяці! А потім їй виповнилося сім років і на балу на честь її дня народження вона зустріла Кірбі Монтгомерського. І… зрозуміла, що її любов до Ніколаса була лише дитячою закоханістю. Тому що у них з Ніколасом не було нічого спільного, а з Кірбі – дуже багато: починаючи із спільної класної кімнати і закінчуючи спільними домашніми завданнями.