Таємничий завод

Паркан дійсно не такий вже й неприступний, як здавалося раніше. Стас без особливих зусиль видерся нагору. Як завжди перший і як завжди - це його безглузда ідея. А хто ще міг придумати лізти на майже покинутий завод посеред ночі.

Добре, що я взула кеди - А може мені хто-небудь допоможе?

Діма, мовчки, простягнув рятівну руку.

-Не чіпай мою дівчину - голос Стаса пролунав вже за парканом. Ривок і я дивлюся на нього зверху.

- Міг би і сам мені допомогти.

- Тихо! - Паша перервав гнівну тираду, яка починала зароджуватися - тут охорона ще є.

-Ну і куди ми підемо далі? - перебувати тут мені не хотілося зовсім.

-Віка, не канюч - Діма допоміг мені спуститись - Пошукаємо якийсь човен, посидимо в ньому.

- А може, щось цікаве знайдемо - додай Паші окуляри на ніс, і справжнє втілення професора наук стоїть перед вами.

-Пішли вже! - Стас підхопив мене під руку і наполегливо потягнув через туман в сторону берега.

Діма і Паша йшли слідом.

І що він тут збирається знайти цікавого? Навколо суцільні очерети, занедбані будівлі і старі залізяки. Єдине джерело освітлення - древній ліхтар і той залишився позаду.

Кеди промокли. Під ногами огидно чвакало і хрустіло. Звук прибою злився з віддаленим міським шумом і дивним шурхотом в очеретах. Холод пробіг по спині. Щось ворушилося в очеретах і це щось явно рухалося в нашу сторону.

Стас напружено завмер, інших мені не видно. У якийсь момент захотілося просто бігти, проте неслухняне тіло зупинилося на місці. Я до болю вдивлялася в темряву. З очеретів щось вибігло. Мимоволі скрикнувши, я відскочила назад. Мить... Стас істерично засміявся, інші підхопили сміх. Собака. Звичайний рудий пес невідомої породи. Язик набік, хвіст дружелюбно погойдується.

- Налякав, засранець - на спробу його погладити він відступив назад.

- Та не чіпай ти його - видавив хтось крізь сміх.

Все також лаючись і плямкаючи ногами ми продовжили рух. Собака плелась трохи подалі, не відстаючи, але й не наближаючись.

Через кілька хвилин подорожі по цьому райському куточку, необхідне судно було виявлено. Собака залишилася на березі. Хвилі розмірено похитували човен, це трохи заспокоювало. Стало тепло не зважаючи на промоклі ноги і досить прохолодний вітер з річки.

Через пару хвилин повернулася знайома нудьга. Всі мовчали. Потрібно якось розрядити обстановку. Щож, скористаюся перевагою свого становища. Зрештою, я єдина дівчина в компанії, нехай розважають.

-Хтось казав тут є щось цікаве - я з видом неймовірно втомленої людини вперлася підборіддям в долоню.

- Ти жартуєш?! - Паша щиро дивуючись, сплеснув руками - Це завод 61 комунара, з одним з найбільших доків в Європі. У 1900 р. в цьому доці побудували один з найпопулярніших в світі броненосців. Пам'ятаю одну історію про нього - продовжив Стас - ця історія якось пов'язана з Распутіним. Принаймі, броненосець будувався з його подачі. Може  він, а може перший капітан продав душу дияволу в обмін на можливість бачити майбутнє. Сатана дав йому підзорну трубу. Підступ в тому, що вона показувала бажане. Однак капітан, який бажав бачити результат битви, бачив його. Він знав наперед ходи противника, виходив сухим з ​​води. Швидше за все, він просто був хорошим стратегом, проте дивився в трубу, споглядаючи бажане, бачив вдалий результат і свято вірив у те, що бачить майбутнє. Змінилося декілька капітанів, а сам броненосець в результаті таємниче зник.

У розпростертому тумані запанувала гробова тиша. Зрідка холодний плескіт хвиль порушував її, надаючи застиглої картині вигляд таємниці. Зрадницький холодок знову пробіг по спині. Рука Стаса на плечі помітно напружилась. Діма пильно дивився на Пашу. Той зніяковіло завмер, злякавшись своєї розповіді. Напружений момент розірвав гавкіт собаки. Тіло пронизало струмом. Не розуміючи, що роблю, я в одну мить опинилася на березі.

- Що там, Віка? - хлопці, стоячи на борту, вдивлялися в туман.

- Не знаю! - власний голос здався чужим. Я неуважно озирнулася на всі боки, намагаючись зрозуміти, що схвилювало собаку. Нічого не розгледівши, я спробувала заспокоїти його. Спочатку пес недовірливо задкував, але в решті решт дозволив до себе доторкнутись. Він розслабився і лише зрідка бурчав озираючись у бік старого дока.

- Пропоную подивитися, що там - Паша перший зібрався з духом.

- Підтримую - бадьоро відповів Стас.

Діма мовчки знизав плечима і рушив за ними. Я пішла слідом. Туманна димка злегка розсіялася. У ремонтному доці, кинувши трап на бетон, у всій красі стояв броненосець.

-  Ого! - Діма ошелешено видихнув - Та це ж він!

Легендарна броня покрилася нальотом іржі і обросла ракушками. Рудий насип розповзся по корпусу, місцями зовсім приховуючи, метал. Стволи гармат грізно наїжачилися в очікуванні нового бою. Корабель був величавий, як і личить живій легенді.

- Якщо це не він, то копія разюче точна.

- Може його знайшли все ж таки?

- Не знаю - різко вставив Стас - ходімо, подивимось?

Мені знову стало не по собі. Всі переглянулись... Мовчазна згода і ось ми вже піднялися на палубу. Собака немов приклеєний йшов біля мене, важко дихаючи. Стас, мовчки, ступив в перші відчинені двері.