2

Свято тривало вже майже годину, коли світло раптово моргнуло і згасло у всіх відсіках, зануривши весь сектор майже у цілковиту темряву. Горіли тільки тьмяні світлодіодні ліхтарики і свічки в гарбузах — занадто темно. Секунду стояла тиша — навіть діти завмерли. Потім хтось захихотів:

— Дядьку Грейсоне, ви навмисно, так? Щоб страшніше було?

Але черговий Грейсон не відповідав. Він стояв біля пульта, постукував по панелі, і по обличчю було видно — нічого веселого не відбувається. Червоні індикатори на табло слабко блимали, сигналізуючи про помилку.

— Перевантаження на лінії «С», — буркнув він і спробував увімкнути резерв. Клацнув тумблер — але нічого. Зв’язок із центральним відсіком теж не включився — з рації чулося лише шипіння. У вентиляції, яка до цього звично гуділа на фоні, раптом почувся низький глухий удар. Потім другий. І ще. Хтось із дітей скрикнув. Звук був такий, ніби хтось бив зсередини по металевих стінках шахти.

— Це потоки повітря, — спробував заспокоїти всіх один з інженерів, але голос у нього здригнувся.

Слідом за ударами почувся писк — тонкий, різкий, наче від старих динаміків. Але вентиляція не могла видавати таких звуків. Діти збилися до купи. Одна дівчинка, років десяти, тремтячим голосом прошепотіла:

— Там хтось кличе… У шахті. Там монстр!

Після цих слів стало зовсім тихо. Навіть дорослі переглянулись.

— Спокійно, — відрізав Грейсон, — без паніки.

Він обернувся до трьох техніків — двох хлопців і однієї дівчини з сьогоднішньої зміни.

— Ідіть до розподільного вузла. Перевірте з’єднання. Тільки акуратно. Якщо живлення впало по всій лінії, значить, десь коротнуло.

Техніки взяли ліхтарики і рушили в технічний коридор. Двері зачинилися за ними з глухим звуком, ніби їх одразу проковтнула пітьма. Інші залишилися їх чекати в залі, сподіваючись, що монстри не дістануться до них. Дорослі намагалися відволікти дітей розповідями, але коли з вентиляції знову пролунав короткий металевий стукіт, ніби хтось повз трубами і чіплявся пазурами за метал, то вони почали кричати від страху.