6 частина

                                6 частина
Поліна зайшла до замку і  вражено зупинилася на порозі, милуючись красою внутрішнього інтер' єру.
-Вітаю!- чорнява жінка в смарагдовій сукні спустилася сходами,тримаючись за ажурні ковані перила і простягнула Поліні руку для привітання.- Я Ліліана.
-Вітаю!- посміхнулася Поліна, захоплено дивлячись на красуню.
-У мене зовсім небагато вільного часу,- промовила Ліліана,- тому давайте відразу розпочнемо запис інтерв'ю. Чи може вам зробити каву?
-Ні, дякую. У мене теж обмаль часу, тому давайте розпочнемо відразу.
-На мою думку, інтерв'ю краще  записати у залі на другому поверсі, там дуже гарний інтер'єр, і освітлення ідеальне. Прошу, піднімайтеся за мною,- Ліліана поманила пальчиком Поліну за собою.
   Велика зала була справді дуже гарно оформлена. Ліліана зручно вмостилася на велюровому дивані бежевого кольору і запросила Поліну сідати навпроти. 
   Розмова видалася легкою і невимушеною. Ліліана з радістю відповідала на запитання, розповідала про свою роботу, про  рекламні ролики, в яких знімалася, про стан модельного бізнесу в Україні, з задоволенням позувала для журналу, обіцяла надіслати декілька своїх нових фото, розповідала про покази мод, в яких приймала участь за останній місяць.
   Час пролетів досить швидко і інтер'ю було записане. Поліна була задоволена і і збиралася вже додому, але Ліліана посміхнулася :
-Без кави я вас нікуди не відпущу! І без тістечок також!
-Ну добре, декілька хвилин я можу виділити на каву,- погодилася Поліна, поглядаючи на годинника і розуміючи, що відмовлятися  від пригощання дуже незручно.
   Ліліана махнула рукою, і помічниця принесла тацю з кавою та тістечками і поставила її на низенький столик у залі.
-Пригощайтеся, люба, не соромтеся!- гостинно запросила господиня Поліну.
-Дякую,- Поліна взяла до рук маленьку філіжанку. 
   Її миттєво оповив п'янкий аромат шоколаду та ванілі. Кава була солодкою, але водночас терпкою і гарячою, а в роті після неї залишався ванільно-шоколадний післясмак. Поліна, насолоджуючись дивним напоєм, зробила другий ковток, потім третій. Їі вії раптом стали важкими і вона прикрила повіки. Ніби крізь сон почула як клацнула запальничка, і запах сигарети змішався з запахом кави. А потім вона пірнула у сон...
   
     Розплющивши очі, вона побачила, що лежить на  ліжку в великій затишній кімнаті, оформленій в світло-зелених пастельних тонах. Велике вікно було відчинене навстіж і вітер колисав ніжно-зелені штори. Підвівшись із ліжка, Поліна застогнала, тому що все тіло ломило і нав'язливий головний біль сковував скроні.
   Поглянувши у вікно, вона обімліла зі страху - за вікном були сутінки. Отже, вона знаходилася тут вже цілісінький день! Зрозумівши це, вона схопилася з ліжка і кинулася до дверей.
   В голові роїлося безліч запитань. Чому вона досі в цьому будинку? Що сталося, після того як вона випила каву? Де поділася Ліліана?
   Вона смикнула за дверну ручку і не відразу зрозуміла, чому двері не відчиняються... А коли зрозуміла, то зблідла від страху, що її просто зачинили в цій кімнаті! Але це якась маячня! Цього не може бути!
   Її охопила паніка, і вона відчайдушно почала гамселити в двері, намагаючись покликати хоч кого-небудь на допомогу.  Через деякий час за дверима почулися кроки і приглушені голоси, і двері нарешті відчинилися.
   На порозі стояли Ліліана, водій з холодними сірими очима і... Олег. Ліліана вже була одягнена в джинси і смарагдову блузку без рукавів. На її лівій руці виднілося витіювате татуювання. Довге чорне волосся   було зібране на потилиці в кінський хвіст.
-Поліночко, люба, йди сюди,- Олег привітно посміхнувся до неї.- Йди сюди, будь слухняною дівчинкою!- він ступив крок їй  назустріч і розкрив свої обійми.
-Не чіпай мене!- Поліна відскочила від колишнього і наблизилась до Ліліани.- Що тут відбувається? Чим ви мене напоїли?  Навіщо ви мене замкнули тут? Відпустіть мене негайно! Мене будуть шукати!
-Тихіше, тихіше, дівчинко,- Олег намагався її втихомирити,- заспокойся!
-Заспокойся! Відпустити ми тебе не можемо, тому що ти нам потрібна,- втрутилася в розмову Ліліана.
-Хто ви такі, чорт забирай?-Поліна злякано поглянула на присутніх.
-Тобі це не обов'язково знати,- спокійно відповіла Ліліана.
-Олеже, а ти що тут робиш? -Поліна, притиснувши руки до грудей, перевела зляканий погляд на колишнього.
   Той потупив погляд, мовчки дивлячись собі під ноги.
-Так, все! З мене досить! Я йду звідси!- Поліна рішуче попрямувала до дверей, але чоловік з холодними сірими очима, який їй представився зранку водієм, вправно схопив її за руку і боляче викрутив за спину.
   Руку пронизав гострий біль, і Поліна скрикнула від несподіванки і переляку.
-Відпусти! Боляче!- крізь сльози простогнала вона, розуміючи, що втрапила в якусь велику халепу і надії на порятунок зовсім немає.
-Відпусти її, Серж,- владно промовила Ліліана,- дівчинці потрібно все пояснити, а не відразу руки викручувати. Так?-вона звернулася до Поліни.
   Та мовчки кивнула, схлипуючи і потираючи руку.
-Нам потрібен смарагдовий перстень, який є у твоїй власності, віддай нам його, і можеш бути вільною.
-Але в мене більше немає перстня,- розчаровано прошепотіла Поліна.
-Де ти його поділа?- Олег підскочив до неї і схопив за горло, боляче здавивши пальцями ніжну шкіру.-Де він?!!
-Я повернула його справжньому власнику,- прохрипіла Поліна, намагаючись звільнитися від чіпких пальців Олега на свої шиї.
   Колишній поводився дуже дивно, його очі горіли червоним пекельним вогнем. Почувши її відповідь, він відпустив пальці і відштовхнув її від себе.
   Поліна, зробивши декілька кроків назад, впала на підлогу.
В цей час зовсім поряд прозвучало загрозливе гарчання. Люте, страшне, моторошне. Поліна завмерла на місці, відчуваючи як її серце вистрибує із грудей. А потім вона побачила, як крізь відчинене вікно до кімнати застрибнув великий сірий вовк. Він повільно почав наближатися до дівчини.
-Поліно,- злякано прошепотів Олег,- обережно йди до нас і не провокуй його.
   Поліна залишилася стояти на місці. Вона зрозуміла хто це. Вовк, підійшов до неї і став попереду, затуляючи її собою від кривдників. З його горла знову зірвалося загрозливе гарчання.Та раптом пролунав постріл. 
   Вовк знову загарчав і зробив стрибок вперед. А потім Поліна почула крик, сповнений відчаю і жаху.
   Що відбувалося далі, вона не встигла зрозуміти. Вовк, Ліліана, Олег, Серж, кімната - все закрутилося у неї перед очима в пекельній круговерті і вона повільно осіла на підлогу, відчуваючи слабкість в усьому тілі і знепритомніла.
    -Поліно, ти мене чуєш? Як ти?- ніби крізь сон донісся до неї знайомий чоловічий голос.
   Розплющивши очі, вона побачила перед собою стурбоване обличчя Тео. Вона хотіла відповісти йому, але онімілі вуста не слухалися її. Вона відчула як Тео підхопив її на руки і знову втратила свідомість.
   Тео перевів подих і полегшено зітхнув, радіючи що вчасно прийшов Поліні на допомогу. Довідавшись від її подруги що Поліна поїхала брати інтерв'ю, він помчав за нею, слідуючи за її запахом, в подобі вовка. 
   Діставшись до заміського будинку, схожого на старовинний палац,  зупинився, прислухаючись до навколишніх звуків та принюхуючись до них. 
   Легко перестрибнувши високий кам'яний паркан, він опинився на доглянутому подвір'ї. Швидко подолав відстань до самого будинку і уважно подивився навколо. 
   На останньому поверсі вікно було прочинене, в ньому горіло світло. Тео ще раз уважно прислухався. Його інтуїція підказувала, що Поліна знаходилася саме в тій кімнаті.
   Перетворившись на людину, він вчепився сильними руками за водостік і по стіні швидко доліз до потрібного вікна. Підтягнувся на руках і обережно заглянув в кімнату.
   А далі все відбувалося дуже швидко - зрозумівши, що Поліні загрожує небезпека, він на ходу перетворився на вовка і захистив її від злодіїв.
   Підхопивши її непритомну на руки,він раптом відчув як по його тілу прокотилася гаряча хвиля бажання. Неймовірними зусиллями він приборкав почуття, яке його і лякало і бентежило водночас.
-Де я? Що зі мною?-Поліна нарешті прийшла до тями.
-Ти в себе вдома,- тихо відповів Тео,- в безпеці. Вже все добре. Ті злодії тебе більше ніколи не потурбують.
-Дякую,- Поліна ніяково посміхнулася.-Ти мій рятівник.
   Тео мовчав. Він нахилився до неї і торкнувся до її обличчя теплими долонями. Потім кінчиками пальців ніжно провів по її повіках, щоках і пухкеньких губах.
   Поліна, затамувавши подих, дослухалася до себе. Ніжні дотики цього загадкового хлопця пробуджували в ній  почуття, які її теж і лякали, і бентежили.
   Він обережно обняв її і поцілував. Вона чула як швидко б'ється його серце. Не взмозі стримувати себе, вона ніжно обвила його шию руками і відповіла на поцілунок...
   
    Прокинувшись вранці, вона розплющила очі і солодко потягнулася. Тео поряд не було, лише Апельсин спав біля її ніг, скрутившись клубочком.
   Поліна тихенько встала із ліжка і босоніж попрямувала на кухню, сподіваючись, що він там.
-Доброго ранку!- промовила вона, заглядаючи на кухню. Але в кімнаті нікого не було. В квартирі Тео не було, і не було жодних ознак, що він взагалі колись тут був.
   Поліна вже ладна була повірити в те, що Тео їй наснився, але вона досі на губах відчувала його поцілунок. Цей  поцілунок, такий ніжний і пристрасний  водночас, хвилював і вабив її .
   Декілька днів вона ходила як зачарована, дослухаючись до кожного шурхіту та звуку, вдивляючись в обличчя перехожих на вулиці. Вона сподівалася знову побачити свого таємничого  рятівника. Але Тео не з'являвся. Старовинний срібний перстень зі смарагдом дивним чином знову опинився на її пальці. Сяйво, яке він випромінював, вабило її, манило в дорогу. 
   Тож через декілька днів Поліна, взявши відпустку за власний рахунок і написавши оголошення про продаж квартири, склала свої речі в авто, посадила в нього Апельсина, і поїхала в рідне село, де жила її рідня. Там стояла пусткою бабусина хатина на околиці, майже під самісіньким лісом. Поговоривши з сестрою, вона вирішила поселитися в тому домі.  
   Звернувши з асфальтового шосе, Поліна впевнено вела своє авто грунтовою дорогою через ліс, яка вела до села. Уважно вдивлялася в кожен кущ, в кожний чагарник, намагаючись розгледіти серед лісових хащів знайомий силует господаря лісу. Але все було марно.
   Раптом крізь відчинене бокове скло до неї долинуло протяжне вовче виття. Поліна, почувши його, зупинилася, мов зачарована. Вийшовши з авто, вона радісно посміхнулася і попрямувала прямісінько в гущавину дерев, орієнтуючись на голос звіра.
   Ліс дедалі густішав, але Поліні було зовсім не страшно. Виття раптом стихло і навкруги запанувала тиша. Дівчина на хвилинку зупинилася і розгублено поглянула навкруги.
   На мить їй здалося, що темний силует промайнув за деревами. Десь поряд хруснула суха гілка, сполохано злетіла вгору маленька лісова птаха. Їй стало страшно.
-Тео! Тео! Ти тут?- голосно вигукнула вона, намагаючись здаватися хоробрішою, ніж була насправді.
- Так, я тут!- почувся поряд знайомий голос.
  Оглянувшись, Поліна побачила, позаду  господара лісу.Він був  одягнений в шкіряний одяг, оздоблений сірим хутром і був схожим на героя бойового фентезі.
-Я знав, що ти повернешся! Я так чекав твого повернення!- прошепотів він, ніжно обіймаючи її.
-Так, я повернулася,- Поліна пригорнулася до широких грудей свого рятівника,- нарешті я повернулася додому!