4 частина

                                   4 частина
  Тео не сподобався Олег, він бачив в ньому реальну загрозу. Світ людей був йому чужим, все-таки він був хижаком, який майже все життя мешкав у лісі, але небезпеку, яка надходила від цього чоловіка, він відчував на відстані. 
-Йому краще більше сюди не приходити,- тихо промовив Тео,- нічого особистого, але все ж я за себе не відповідаю.
-Припускаю, що він більше сюди не прийде,- посміхнулася Поліна,- здається він подумав, що ти мій новий хлопець...
-Та нехай думає що хоче,- пробурчав Тео,- лиш би не приходив. Від нього йде реальна загроза...
-Чому ти так говориш?
-Тому що я відчуваю набагато більше, ніж люди,- загадково посміхнувся Тео.
-Добре, мені потрібно сьогодні йти на роботу,- зітхнула Поліна,- я не можу сидіти вдома, сьогодні робочий день. Так що ти залишаєшся вдома за охоронця.
   Тео спохмурнів.
-Мені це не подобається...
-Що поробиш, мені потрібно працювати, щоб заробляти собі на життя. В лісі, мабуть, простіше жити, ніж в місті. Тут за все потрібно платити.
- Так, в лісі жити простіше, ніж в цих кам'яних джунглях. Йди, звичайно, якщо потрібно, але я тебе проведу. В місті небезпека чатує на кожному кроці, і загроза йде саме від скупчення людей, що цілий день вештаються вулицями.
- Ну що ж, гаразд. Вмовив. Проводжай. Я зараз швиденько зберуся.
  Поліна поспішила в ванну кімнату.  Прийнявши душ, вона швидко вдяглася,  привела до ладу волосся, зробила легкий денний макіяж. Потім нанесла на відкриті місця на тілі улюблені парфуми.
-Ну ось, я вже готова!- промовила вона, виходячи із кімнати, і замовкла, вражено дивлячись на Тео, який стояв посеред кімнати, одягнений в джинси і сіру футболку. 
-Я теж вже зібрався,- він ніяково посміхнувся.- Як я виглядаю? Нормально?
-Заспокойся, Тео, ти виглядаєш шикарно. Якби тебе побачили мої подруги, вони були б в захваті від тебе.
-То може познайомиш мене з ними?-з іронією в голосі запитав Тео.- Ми б гарно провели час, поки ти будеш працювати.
- Добре, познайомлю, ти тільки дуже широко не посміхайся до них, щоб дівчата не помітили твої ікла. Тому що вони з жахом втечуть від тебе, коли дізнаються що насправді ти вовк,- сердито промовила Поліна і рушила до дверей.
   Тео рушив слідом і схопив її за руку.
- Що з тобою? 
-Нічого,- сердито відмахнулася Поліна.
- Ти що, ревнуєш мене?-  Тео здивовано поглянув їй у очі.
-Ще чого! З якого б дива я тебе ревнувала? -відрубала дівчина, відвертаючись від нього.-Ходімо, бо я спізнюся...
  До редакції жіночого журналу, в якому працювала Поліна, вони дісталися швидко і без пригод. Її будинок знаходився за два квартали від місця роботи.
-Привіт! - почувся за спиною у Поліни знайомий жіночий голос. Позаду стояла Інна і широко посміхаючись, розглядала Тео.
-Привіт,- намагаючись бути чемною, відповіла Поліна.
-Як справи?- звернулася подруга, захоплено дивлячись на Тео.
-Дякую, добре...
-Тео, ти забув, що поспішаєш? До зустрічі, любий,- випалила  раптом Поліна і сама злякалася своїх слів. 
    Інна вражено дивилася на подругу. Відступати не було куди, тож Поліна вирішила вразити її ще дужче. Вона стала навшпиньки і поцілувала Тео в колючу щоку.
-Так, люба, я вже йду...Зустрінемося ввечері. Бувай,- підіграв їй Тео і , обійнявши, поцілував її в щічку.- Гарного тобі дня, кохана. 
 Попрощавшись, Тео пішов. Поліна дивилася йому услід, думки її плуталися...Все, що відбувалося зараз було настільки  дивним і фантастичним, що їй здавалося, що це сон.
-Полінко, подружко, хто це? Твій новий бойфренд?- запитала Інна, дивлячись вслід хлопцю.
-Так, неохоче відповіла Поліна.
-Слухай, він такий класний! Де ти з ним познайомилася?
-У лісі.
-У лісі? Не сміши мене! Ти просто не хочеш мені зізнаватися! Подруга називається!
-Інно, я не жартую. Я з ним познайомилася у лісі. Він там живе.
-Живе у лісі? Такий красень?
-Так, він охороняє ліс від злодіїв. Бачиш, як він кульгає на одну ногу? То його браконьєри поранили,- Поліна нашвидку вигадала правдиву історію, щоб подруга повірила і відчепилася від неї.
-То він у тебе живе?
-Він приїхав у гості...Гостює зараз в мене. 
-Щаслива ти, подружко! Такого красеня знайшла, не те що твій колишній...
-  Тільки не треба згадувати Олега. Він сьогодні вранці припхався до мене, хотів поговорити. А його зустрів на порозі Тео...Уявляєш цю сцену?
- Уявляю!- розсміялася Інна.
- Смішно? А мені було не до сміху, повір. Добре, ходімо працювати!
   Повертаючись ввечері додому, Поліна як завжди проходила через міський парк, і раптом помітила, що до неї наближаються двоє чоловіків, одягнених у чорне. Вона зупинилася і насторожилася, розуміючи, що відбувається щось погане. 
   В цій частині парку, серед розлогих кущів та дерев, перехожих було зовсім мало, Поліна озиралася навкруги, намагаючись побачити неподалік когось із перехожих і покликати на допомогу, але поруч не було нікого. 
   Поліну охопила паніка, вона вже збиралася закричати, як  раптом поряд з нею з'явився вовк. Він, дивлячись на незнайомців, застиг на місці, наїжачився і загарчав. Ті швидкими кроками наближалися до них. Вовк вишкірився ще дужче.
-Це твоя собака?- чоловіки перегородили їй дорогу.
-А вам яке діло?
   Поліна потихеньку відступала назад, готова кинутися навтьоки.
Незнайомці  наближалися. Поліна присіла біля вовка, обхопила  його руками за шию і притиснулася до нього всім тілом, намагаючись сховатися від нападників. Притиснувшись до вовка, вона відчула м'якість і шовковистість його шерсті.
    Вовк загрозливо загарчав. Незнайомці зупинилися і не наважувалися підійти ближче.
-Забери свою псину! Йому не місце на вулиці!- невдоволено вигукнув один з них.
- Краще ви забирайтеся звідси, бо зараз відпущу його!- пригрозила Поліна, притримуючи вовка за шию.
   Незнайомці відступили від неї на декілька кроків, невдоволено про щось перемовляючись.
   Поліна підвелася на повен зріст,  і швидко пішла до тролейбусної зупинки, що знаходилася поряд з парком. Вовк йшов слідом, озираючись назад і загрозливо поглядаючи на незнайомців. Ті не наважилися переслідувати дівчину на велелюдній, освітленій неоновими  ліхтарями  вулиці.  
   Вона стояла на зупинці, з нетерпінням чекаючи на транспорт. Тео,  перетворившись на людину, нечутно підійшов і взяв її за руку.
- Не бійся, все добре.
- Хто вони такі? Що їм  всім від мене потрібно?- Поліна поглянула на нього очима, повними страху.
- Цього я поки-що не знаю, але обов'язково дізнаюся, не хвилюйся.
   Додому вони доїхали без пригод. Зайшовши до квартири, Поліна втомлено впала на диван у вітальні і розпачливо промовила:
- Я не розумію, що відбувається... Чому до мене така увага грабіжників і якихось підозрілих типів? За що мені все це?
- Ми це з'ясуємо, обіцяю. Я тут трішки погосподарював у тебе на кухні і приготував вечерю. Тож мий руки і сідай до столу.
-Дякую,- посміхнулася дівчина.- Це так несподівано. Мені ще ніхто в житті не готував вечерю, всі тільки чекали поки я приготую...
  Під час вечері Тео уважно стежив за Поліною, і бачив, що вона була дуже схвильованою.
-Полінко, тобі треба випити щось заспокійливе,- з турботою в голосі промовив Тео.- Стрес небезпечний для здоров'я. В тебе є лікарські трави?
-Так, щось є. М'ята, меліса, валер'яна, чабрець і ромашка.
-Прекрасно! Тоді я зараз заварю чудовий чай із заспокійливим ефектом.  А ти  відпочинь.
 Тео поспішив на кухню і через декілька хвилин з'явився з чашкою ароматного напою.
-Ось, тримай... Цей чай допоможе тобі заспокоїтися.
-Дякую,- Поліна з вдячністю поглянула на  нього.
   Чай був смачним і подіяв так швидко, що Поліна навіть не помітила як задрімала. Фізичне і психологічне навантаження далися взнаки.
   Прокинувшись,  вона побачила, що спить на дивані в вітальні, дбайливо прикрита легкою літньою ковдрою, а Тео в кімнаті немає.
-Доброго ранку! Виспалася?- гість, посміхаючись, заглянув у кімнату.- Як самопочуття? Краще?
-Так, дякую, вже краще...Вибач, що заснула на твоєму дивані. Події останніх днів вибили мене геть із колії.