3 частина

                             частина 3
 
Господар лісу посміхнувся і тихо промовив:
-Не треба мені дякувати...Я перед тобою в боргу. Знаєш, я турбуюся за тебе через тих грабіжників. Не хочу тебе засмучувати, але їх було троє. Одному із них, тому що стояв на варті біля вхідних дверей, вдалося втекти. А раптом він повернеться? Не хочу тебе лякати, але я відчуваю, що тобі загрожує небезпека... 
-Справді? - Поліна розгублено поглянула на хлопця.- І що ж мені тепер робити?
- Не хвилюйся, я ж поруч.  Доведеться мені пожити в тебе деякий час, побути твоїм охоронцем. Ти ж не проти?
- Ну що ти! Звичайно, я не проти! Я дуже рада, що в мене з'явиться такий захисник!
- От і прекрасно! Але є одна проблема, господине!
-Яка проблема?
-Мій одяг...Якось незручно мені бути в квартирі в своїх латах та доспіхах...Треба дістати щось зручніше, якісь звичайні речі.
-Так, дійсно, треба купити тобі звичайний одяг...Я зараз вийду в крамницю і куплю тобі щось зручніше...
   Поліна уважно поглянула на свого гостя, намагаючись визначити який розмір потрібно купувати. 
-До речі, а у тебе є ім'я?- поцікавилася вона.
-Так, звичайно є...Мене звати Тео.
-Гарне ім'я...Добре, тепер зачекай мене тут, я незабаром повернуся,- Поліна взяла гаманець і сумочку і поспішила до дверей.
-Зажди, я тебе саму не відпущу,- зупинив її Тео,- підемо вдвох, так буде безпечніше.
-Як ти собі це уявляєш?- усміхаючись промовила Поліна, оглядаючись до Тео і обімліла від подиву - позаду неї стояв вовк.
-Ого! Як тобі це вдається?- здивовано прошепотіла вона,виходячи із квартири. Вовк слухняно вийшов слідом за нею. 
   Йдучи вулицею повз вітрини крамниць, Поліна поглянула в одну із них і побачила їхнє відображення. Виглядали вони справді дивно - тендітна дівчина і здоровенний пес, схожий на вовка.   
    Крамниця знаходилася майже поряд із будинком, в якому жила Поліна, тож йти далеко не довелося. Поліна зайшла до магазину, пройшлася між рядами чоловічого одягу і вибрала спортивний костюм, декілька футболок, джинси, шкарпетки, білизну і літнє взуття, яке сподобалося їй, визначивши розмір навмання.
   Покупки вона зробила швидко, а  вовк, якого люди вважали за собаку, слухняно сидів біля входу і уважно спостерігав за перехожими.
   Дорогою додому Поліна заскочила ще в продуктову крамничку і прикупила продуктів, так як гостя потрібно було чимось годувати. 
   Зайшовши в квартиру, вовк знову перетворився на людину. Поліна дістала покупки із пакета і простягнула їх Тео:
-Ось, приміряй...Мені здається, що я правильно підібрала розмір. Ванна кімната ось там, перевдягайся, а я приготую щось поїсти, бо через цю нічну колотнечу я ще досі нічого не їла, та й ти, мабуть, голодний...
   Хлопець, взявши речі, пішов до ванної кімнати, а Поліна заходилася чаклувати біля плити, готуючи обід.
-Що ж, з розміром ти вгадала, дякую!- почула вона за спиною, коли діставала продукти з холодильника.
   Дівчина здригнулася від несподіванки. Тео ввійшов так тихо, що вона навіть не почула.
-Ти так тихо ходиш...Скажи, всі перевертні так бесшумно ходять?-поцікавилася вона.
- Я не перевертень,- серйозно промовив Тео.
-А хто ж тоді? Хто ти насправді - звір чи людина?- допитувалася Поліна,  вона зовсім не відчувала страху до нього.
-Я не людина, але й не звір.
   Поліна повернулася- Тео, одягнений в сірі спортивні штани та чорну футболку стояв перед нею. Простий одяг зовсім не псував його привабливість.
 В звичайному буденному одязі він  був схожим не на героя бойового фентезі, а на досить привабливого хлопця з атлетичною фігурою і красивим довгим русявим волоссям. Саме про такого мріють багато дівчат, вона теж мріяла про такого чоловіка, але вчасно схаменулася, відразу згадавши ким він є насправді, і  намагалася не проявляти інтересу до нього як до чоловіка.
- Сподіваюся, що людську їжу ти вживаєш,- обережно промовила вона, накриваючи на стіл.
-Так, коли знаходжуся в людській подобі, то харчуюся як звичайна людина,- посміхнувся Тео.
-Тоді запрошую до столу.
-Дякую, виглядає дуже апетитно! Ти -гарна господиня!-похвалив він Поліну.
-Не знаю, я ніколи не вважала себе гарним кулінаром, і взагалі я не дуже полюбляю куховарити. Тим більше, відколи живу сама, готую взагалі рідко. Для свого кота купую котячий корм, а сама дотримуюся здорового харчування.  Пригощайся, смачного!
-Дякую, було дуже смачно!- допомагаючи Поліні прибирати зі столу, широко посміхнувся Тео. 
   Вона поглянула на нього і зойкнула. Тео спантеличено поглянув на Поліну, яка задкувала від нього і злякано дивилася великими очима.
-Що таке? Трапилося?- не міг зрозуміти хлопець.
-Вибач, але у тебе ікла,- тремтячим голосом промовила Поліна.
-Так,- знову широко посміхнувся Тео, демонструючи білосніжні красиві зуби з іклами, що помітно виділялися серед інших рівненьких зубів.- Я ж вовк. Тебе це бентежить?
-Не знаю, але я спочатку їх не помітила,- Поліна ніяково посміхнулася і взявши посуд, повернулася до мийки.
-Ти мене боїшся? Я налякав тебе?- допитувався Тео.
-Ні, що ти, я тебе не боюся, ти ж мій рятівник і охоронець, але якось несподівано все вийшло... Спати будеш у вітальні, там зручний диван і телевізор є.
-Так, і вхідні двері в моєму полі зору будуть,- Тео уважно оглянув квартиру.- Хтозна що в того грабіжника в голові. Раптом він надумає повернутися сюди?

   Вночі Поліна погано спала. Від страху та хвилювання у неї розболілася голова і підскочив тиск. Вона тихенько прочинила двері своєї кімнати і виглянула в коридор. 
   В вітальні тихо працював телевізор, Тео лежав на дивані, обнявши подушку і  спав. Поліна навшпиньки підійшла ближче і уважно поглянула на свого гостя. Той зараз мало чим відрізнявся від звичайного привабливого хлопця. Кілька хвилин дівчина милувалася ним, намагаючись не рухатися.
-Чому не спиш?- поцікавився, не відкриваючи очей Тео.
-Як ти дізнався, що я тут? Ти ж ніби спав, і очей не відкривав,- Поліна здивовано поглянула на Тео.
   Той розплющив очі і засміявся:
-Я ж вовк...У мене загострені всі  почуття, слух, нюх і зір теж...Я людину можу відчути за кілька кілометрів по запаху...То чому ти не спиш? Може мене боїшся?
-Ні, що ти, тебе не боюся. Голова болить і тиск піднявся, досі не можу відійти від тієї нічної пригоди, йду пити таблетки...Ти спи, не звертай на мене уваги.
   Поліна пройшла на кухню, випила ліки і снодійне, а потім все-таки їй вдалося заснути.