1 частина

                                                    1 частина
Поліна заварила зелений чай з лаймом, відчинила вікно і сіла на підвіконня, тримаючи в руках горнятко з ароматним напоєм.  А потім довго милувалася величезним місяцем, який заглядав до неї у вікно. 
   Точнісінько такий місяць світив і тоді, коли вона востаннє бачила господаря лісу, який врятував їй життя. Повернувшись в місто після тієї пригоди в лісі, вона довго думала про нього, свого таємничого рятівника. Ким він був - грою її уяви, міфом, потойбічною сутністю чи реальною особою?  Відповіді на це питання вона так і не знайшла.
   В квартирі їй  бракувало повітря, тому вона змінила інтер'єр - купила нові шпалери з темно-зеленими візерунками, які їй нагадували про ліс,змінила освіжувач повітря на інший, який мав запах лісових трав...
   Досхочу намилувавшись небесним світилом, Поліна солодко заснула. Тієї ночі їй наснився ліс і його таємничий господар...
   Поснідавши ніжною шарлоткою, випивши міцної кави з вершками та погодувавши Апельсина, вона поспішила на роботу. В обідню перерву Поліна разом з колегою Інною сиділи в кав'ярні, смакуючи кавою. Телефонний дзвінок від Олега пролунав неочікувано, адже вже більше місяця у її чоловіка було інше життя в іншій сім'ї з іншою жінкою. Речі свої колишній досі не забрав з її квартири. Поліна давно вже їх склала у валізи і розмістила в коридорі, біля вхідних дверей.
  Розмовляти з Олегом у неї не було жодного бажання, але його дзвінки настирливо продовжували лунати на всю кав'ярню. Зітхнувши, Поліна взяла слухавку.
-Слухаю тебе...Що сталося?
- Поліно! Що це в біса таке?! Ти що, знущаєшся з мене?!!- голос колишнього чоловіка був роздратованим і гнівним.
- А що власне сталося? -здивувалася дівчина.- Я тебе не розумію!
-Не розумієш? Навіщо ти притягнула в квартиру того пса?!!
-Якого пса? У мене немає ніякого собаки...
- Справді?!! Та що ти говориш?!! У тебе немає собаки? Та цей пес мене не впустив до квартири! Я хотів забрати свої речі, відчинив двері своїм ключем, а там на порозі ця тварюка! Великий сірий пес, схожий на вовка! Ти ж знаєш, що я терпіти не можу собак!  Це ти навмисне так зробила?!!
-Олеже, заспокойся! В квартирі немає ніякого пса!
-Досить! Я не хочу більше про нього говорити! Я хочу забрати свої речі!
-Добре, приходь ввечері, коли я буду вдома, і забирай їх...
   Повернувшись ввечері додому, вона в під'їзді зустріла Олега. Той вже чекав на неї. Поліна відімкнула квартиру  і демонстративно відчинила навстіж двері. В квартирі не було нікого.
-Бачиш? У мене немає ніякого собаки! 
-Як таке може бути?- колишній чоловік здивовано поглянув на неї.- Я ж бачив у квартирі пса... Він сидів ось тут і шкірив на мене свої ікла, великі і гострі, як у справжнього вовка...
-Слухай, я не знаю, що ти верзеш! Забирай свої речі і йди! Нам немає  більше  про що говорити!
-Ти змінила парфуми?- поцікавився Олег.-Вони пахнуть осіннім лісом. Шпалери переклеїла, змінила штори...В тебе з'явився інший чоловік? Хто він?
-А це вже не твоя справа! Ти сам вибрав життя без мене, тож йди звідси, нам немає про що говорити!
-Ти навіть не пригостиш мене кавою?- Олег тупцювався на порозі , ніяк не наважуючись йти.
-Ні! Бажаю тобі щастя в новому житті!-Поліна виштовхала валізи колишнього з квартири і зачинила перед ним двері. 
   Вечір був зіпсований, так само як і настрій, появою Олега. Його маячня про пса, який начебто розгулював у її помешканні, розтривожила її. Вона обстежила всі кімнати і  кутки, але в квартирі нікого не було...
   Вночі вона прокинулася від шуму дощу, що розпочався за вікном. Краплі тривожно барабанили у шибку і було чутно як скриплять дерева від вітру. Раптово її пронизало наскрізь дивне відчуття, немов спрацював якийсь внутрішній дзвіночок, що щось не так.
   Поліна завмерла, прислухаючись до звуків, що оточували її.  Нічого підозрілого.
-Я стаю параноїком,- заспокоївшись,посміхнулася вона, згадуючи свої страхи, і повернувшись на інший бік, зручно вмостилася у ліжку.
   Прислухаючись до монотонного шуму дощу за вікном, вона вже почала дрімати. І саме в цю мить почула, як грюкнули вхідні двері. Це не міг бути протяг - Поліна завжди ретельно замикала двері і вікна на ніч. Сумнівів не було - в квартирі хтось є...
   Коли вона навчалася на останньому курсі, на її подругу напали - незнайомий чоловік зайшов за нею у під'їзд і забрав у неї гаманець, сережки і телефон.
-Як ти могла йому все це віддати без будь-якого супротиву?- обурювалася пізніше Поліна, коли подрузі довелося залізти в борги, щоб оплатити навчання та житло,- в гаманці того вечора вона несла додому зарплату.
- Ти б зробила точнісінько так як я, опинившись в подібній ситуації,- сумно відповідала Ірина.- Коли стає питання - твоя особиста безпека або навіть життя чи якісь матеріальні цінності, ти не вагаєшся над вибором навіть долю секунди.
-Та це вже ні!  Я б зубами вчепилася в те, що заробила своєю працею і нізащо не віддала б грабіжнику!- рішуче відповідала їй Поліна.
   Але зараз вона була впевнена, що подруга тоді говорила все вірно. Панічний страх паралізував її тіло, і зібгавшись в клубочок в ліжку, вона думала лише про одне: хай забирають все, що завгодно, але не чіпають її.
   Затамувавши подих, вона перетворилася на абсолютний слух, але з коридору не чулося жодного звука...
-А раптом мені це лише здалося і в квартирі нікого немає?- подумала вона і, обережно ступаючи, вийшла із кімнати, озброївшись важкою бронзовою статуеткою.
    Ввімкнула світло в коридорі і завмерла від переляку.  Боса, в одній лише довгій футболці, зі статуеткою в руці, вона не могла зробити жодного кроку - двоє грабіжників в чорних масках поралися в її квартирі. Один із них, побачивши Поліну, кинувся до неї. Дівчина встигла помітити як в його руці блиснуло лезо ножа. Кинувши статуетку на підлогу, вона закрила обличчя руками, намагаючись захиститися. Вона була настільки наляканою, що не могла навіть закричати...
       І саме в цей момент почулося загрозливе собаче гарчання, звук розірваної тканини і людський крик...