Глава 14. Початок нової історії

Глава 14. Початок нової історії

Київ, Україна. 2036 рік. Офіс Міністерства Досліджень України.

Жарким літнім днем доктор Бен ішов зі стоянки автомобіля до офісу. На вулиці кипіло життя: діти бігали і кричали, люди поверталися з роботи, по дорозі звично шуміли транспортні засоби.

Бен відкрив двері в будівлю і попрямував до відділу досліджень, де його уже мав чекати Григорій. На Бені був яскравий білий халат, накинутий поверх футболки і штанів. Він ішов по майже порожньому коридору, бурмочучи:

— Знову всі розбіглися по домівках, хоча ще не кінець робочого дня…

Назустріч йому потрапила прибиральниця Тамара. Вона усміхнулася і привіталася:

— Добрий вечір, доктор Бен.

— Добридень, Тамаро, — кивнув він, підходячи до дверей кабінету.

Двері були замкнені. Бен незадоволено пробурмотів:

— Знову цей остолоп запізнюється…

Він витяг ключі з кишені і відкрив кабінет. Там панував безлад: сміттєвий кошик був повний зім’ятих карт і паперів, скрізь громадилися стопи документів і дослідницьких матеріалів.

Через десять хвилин у кабінет увійшов Григорій, тримаючи в руках пачку свіжих карт зі супутника.

— Привіт, Бен. — Григорій поклав на стіл теку з грифом «Цілком таємно».

Бен замкнув двері, опустив жалюзі і увімкнув верхнє світло. Зірвав біле покривало з дошки, де були приколоті фотографії божевільного чоловіка, якого кілька років тому знайшли на вулиці. Він стверджував, що вибрався з загадкового острова біля Мадагаскару і розповідав дивні історії.

У центрі дошки висіла фотографія книги Артема Ключкина — «Таємничий острів», з підписом автора, що стверджував, ніби події засновані на реальних фактах.

Бен повернувся до Григорія:

— Ну що там у тебе таке важливе, що ти викликав мене з дому?

— Супутник зафіксував підозрілий острів. За описом він дуже схожий на той, що в книзі Ключкина. Але… — Григорій витримав паузу. — Він знаходиться не біля берегів Мадагаскару, а недалеко від Одеси.

Бен здивовано підняв брови:

— Бути цього не може. За всіма даними він повинен бути в Індійському океані. І той божевільний стверджував те саме.

Григорій витяг з теки фотографії. Бен придивився і отетерів:

— Чорт забирай… Це все правда… Ми його знайшли…

Він одразу витяг телефон і набрав Міністра Досліджень України.

— Негайно приїжджайте в офіс. Це терміново.

Через годину міністр зайшов у кабінет. Троє чоловіків зібралися біля столу і почали обговорювати.

— Якщо доповісти президенту, — сказав міністр, — то підключать військових. Це незвідана територія, і ніхто не знає, що там відбувається.

— Я пропоную взяти експедицію на себе, — сказав Бен. — Ми вирушимо на кораблі, вивчимо острів.

— Потрібно поєднати сили міністерств, — підтримав Григорій. — Дослідження та оборона.

— Згоден. Пропоную вирушити на трьох військових катерах, сформувати три групи і почати штурм острова, — додав Бен.

Міністр подивився на нього:

— Кого ти хочеш взяти з собою?

Бен замислився лише на секунду:

— Анастасію і Олега. І… нам потрібен автор цієї книги. Якщо це правда, він може допомогти.

— Добре, — сказав міністр. — Зв’яжуся з президентом. Військові катери отримаєте. Беріть цих людей.

Усі перезирнулися і, не кажучи більше ні слова, розійшлися по домівках.

Ранній ранок. Доктор Бен спав, укритий ковдрою, коли раптом задзвонив телефон. Він сонно намацав його рукою, підніс до вуха і прохрипів:

— Алло…

— Доктор Бен? Вас чекають біля під’їзду. Готовність — десять хвилин, — пролунав чіткий голос на іншому кінці.

Бен підвівся, подивився на годинник. Було всього 07:00. За вікном уже яскраво світило сонце, літо впевнено вступило в свої права. Він привідкрив штору — місто тільки починало прокидатися, але біля його під’їзду уже стояв чорний Cadillac.

— Ну ось і починається… — пробурмотів він, встаючи з ліжка.

Він жив один у невеликій двокімнатній квартирі. Холостяк, усе життя якого було віддане дослідженням. Бен швидко натягнув футболку і штани, взув кросівки, зачинив двері і вийшов з дому.

Біля під’їзду дійсно стояв Cadillac з тоновими вікнами. Задні двері відкрилися автоматично. Бен сів на заднє сидіння — і був здивований. Всередині уже сиділи Міністр, Анастасія та Олег. Хлопці усміхнулися і дружньо кивнули.

— А ви що, з самого ранку тут? — запитав Бен, позіхаючи.

Міністр подивився на нього стримано, але з легкою усмішкою:

— Ми поговорили з президентом. Він дав добро. Нам виділили три групи СБУ по три людини і три військових катери.

Бен від подиву підняв брови:

— Серйозно? Оце оперативність… А куди ми прямуємо?

Міністр зробив паузу і промовив:

— До Артема Ключкина. Письменника. Автора «Таємничого острова». Якщо його книга — правда, він може виявитися ключем до всього.

Бен замислився:

— А ми впевнені, що знаємо, де він?

Міністр подивився на нього спокійно:

— Для уряду повинно бути відомо все. Ми відстежували його останні пересування. Він живе усамітнено — в дачному селищі під Києвом. І так, він давно не пише… з тих самих пір, як випустив книгу.

Кадиллак рушив з місця, і слідом за ним їхав другий, ідентичний за виглядом, — обидва прямували за місто, туди, де ховався чоловік, що знав більше, ніж усі вони разом. Початок літа щедро дарував жителям Ірпеня тепло. Сонячні промені віддзеркалювалися в склі новобудов, а по зелених алеях неспішно гуляли сім’ї, в руках яких танули порції морозива. Легкий вітерець приносив запах свіжоскошенної трави, і місто здавалося по-справжньому мирним.

Але цей мир порушили два блискучі чорні Cadillac, неспішно в’їхавших у місто.

— Ну і де знаходиться дім цього Артема? — запитав Бен, ліниво дивлячись на Олега. — У двох кварталах звідси, — відповів той, дивлячись на карту на планшеті. — І як ми його умовимо поїхати з нами? — примружився Бен. — Він же на сто відсотків відмовиться. — За гроші можна вирішити все, — упевнено сказав Міністр.