Глава 13. Фінал і Епілог

Глава 13. Фінал і Епілог

Погода була жахливою. Гримів грім, блискала блискавка, йшов зливний дощ, а вулкан, що вивергався, не давав перепочити. Земля тремтіла — здавалося, острів ось-ось розколеться навпіл.

Джек отямився. Його ногу швидко перев’язав Денис. Артем допомагав Мілані — вона все ще шкутильгала після падіння. Хлопці йшли крізь тайгу, не зустрічаючи по дорозі жодного чудовиська. Денис був у шоці: вони пройшли уже велику відстань, але так і не зіткнулися з монстрами. Він розумів, що після жертви Данила щось змінилося. Можливо, кривава плата задовольнила острів… але надовго?

Хлопці йшли швидко. Було не до розмов. Денис помітив попереду скелю з тими самими дверима. Вони були відкриті.

— Значить, Сміт не брехав, — прошепотів він. — І послання на стінах — правда…

В очах хлопців з’явилася надія. Вони прискорили крок. Уперед першим зайшов Денис, за ним — решта. Всередині печери, всупереч очікуванням, було світло. Перед ними відкрилося два проходи. На стіні був викарбуваний напис:

Один шлях — до виходу з цього острова. Другий — до таємниці острова. Обери. Це залишив я — Анатолій Кузьменко, третій, хто вижив тут. 1978 рік. Я пішов з острова… але досі шкодую, що не дізнався його таємниці.

Джек замислився, вчитався в напис. Артем подивився на Мілашу і запитав:

— Що ти хочеш? Жити… чи знати?

Мілана, не вагаючись, відповіла:

— Я хочу жити з тобою до кінця життя. Я закохана в тебе.

Денис важко зітхнув. Він прожив на острові 10 років, але так і не дізнався його головної таємниці. Однак біль у голові посилювався. Він намацав велику гулю. Прийшов час залишити все це позаду. Годі.

Джек порушив тишу:

— Я… я залишаюся. У звичайному світі в мене нічого немає. Борги, втрачений друг, племінниця, корабель… А тут — я відчуваю себе живим. Це мій дім.

Хлопці підійшли, обійняли його. Артем перепитав:

— Ти точно впевнений?

— Упевнений. Це моя стихія.

Мілана подивилася на решту:

— А якщо ми зайдемо в цей прохід… де ми опинимося?

— Не знаю, — відповів Денис. — Але це єдиний шлях.

Вони попрощалися з Джеком. Він побажав удачі і пообіцяв: “Ми ще побачимося.”

Хлопці крокнули в прохід.

І через мить… опинилися в Києві, прямо в метро на станції Арсенальна.

Вони були в шоці. Люди метушилися, поїзд наближався. Мілана підбігла до перехожого:

— Вибачте, який сьогодні день і рік?

— 11 липня 2026 року, 12:47, — відповів він і пішов.

Артем завмер:

— Ми зникли рівно на рік… До хвилини. Це ж той самий час і дата, коли ми вирушили в подорож…

Раптом Денис почав панікувати. Стільки людей, шум, метро — його свідомість не витримала. Він закричав, кинувся бігти, спіткнувся на сходах і вдарився головою.

Люди одразу викликали швидку. Артем і Мілана допомогли Денису, винесли його надвір. Приїхала “швидка”, вони поїхали разом у Центральну лікарню Києва.

У швидкій Артем і Мілана дивилися у вікно і не вірили в те, що відбувається. Вони вибралися.

У лікарні лікар оглянув Дениса і виніс діагноз: тяжка черепно-мозкова травма. Пізніше психіатр поставив діагноз: гостра травматична психозоподібна реакція з маячними розладами. Денис почав розповідати всім про таємничий острів і чудовиськ.

Через час Мілана і Артем стали жити разом, зняли квартиру в Києві. Вони часто відвідували Дениса в психіатрії, але йому ставало все гірше. Лікарня обмежила доступ. Денис більше нікого не впізнавав. Він маячив про вулкан, вівтарі та Данила.

А Джек, що залишився на острові, повільно, крок за кроком, почав вивчати його таємницю. Острів прийняв його. Він більше не був чужим…

Епілог

2036 рік. Київ.

Минуло десять років з тих пір, як Артем, Мілана та Денис покинули той загадковий острів.

Життя Артема змінилося назавжди. Він став відомим письменником, автором світового бестселера під назвою «Таємничий острів». Книга, заснована на реальних подіях, які ніхто не вважав правдою, підірвала книжковий ринок і в 2030 році стала найпродажнішою книгою року. Жанр — пригоди та містика. Історія чотирьох друзів, що вирушили у відпустку на Мадагаскар і потрапили на неіснуючий острів, захопила серця мільйонів.

За плечима Артема уже було десять книг, але саме перша залишалася найособистішою. Та, з якої все почалося.

Він одружився з Міланою. У них народився син — Том, якому зараз дев’ять років. Родина купила простору квартиру в центрі Києва. Вони жили спокійно і щасливо, але… ніколи не забували. У рідкісні вечори, дивлячись на захід сонця, Артем і Мілана згадували той кошмар, який пережили, і з болем думали про Джека. Вони сподівалися, що він ще живий, і що острів не забрав його душу.

З Денисом все вийшло інакше.

Одразу після повернення його помістили в психіатричну клініку. Він кричав, розповідав про чудовиськ, жертвоприношення, вулкан. Ніхто не вірив. Діагноз: шизоафективний розлад з параноїдним синдромом. Перший рік його лікували — безуспішно. Потім він утік.

Через час він бігав вулицями голий, з саморобними табличками: «ОСТРІВ РЕАЛЬНИЙ!» «ВІН ЗАБИРАЄ ДУШІ!» «ВІН ЖИВИЙ!»

Його сміялися, фотографували, записували на відео, але не слухали. Його вважали божевільним. Через п’ять років його історія завершилася трагічно — Дениса збила машина, коли він вибіг на дорогу з великим плакатом: «ОСТРІВ ЗНОВУ ПРОКИНУВСЯ!» Він загинув на місці.

Артем дізнався про це з новин. Він мовчки закрив ноутбук, налив собі віскі і довго дивився в одну точку.

Через час Мілана і Артем стали жити разом, зняли квартиру в Києві. Вони часто відвідували Дениса в психіатрії, але йому ставало все гірше. Лікарня обмежила доступ. Денис більше нікого не впізнавав. Він маячив про вулкан, вівтарі та Данила.

Артем відкрив потайний ящик у шафі і витяг стару карту. Та сама — з координатами, які він колись зумів непомітно змалювати. Він ніколи не показував її Мілані. Навіть коли та цікавилася.

Поки всі вважали, що історія закінчена… Артем не був упевнений.