Глава 11. Острів темряви

Глава 11. Острів темряви

Минуле. 10 років тому. Історія Дениса.

Коли Денис отямився на цьому острові, він був розгублений, але не зломлений. Він одразу почав оглядати околиці, пробираючись крізь зарості. Раптом з нізвідки до нього підбігла маленька макака і — на подив — простягнула банан, вклавши прямо в його руку, після чого швидко сховалася в кущах.

— Що за чортівня? — здивовано пробурмотів Денис.

Він вирішив іти вглиб острова, де невдовзі відчув чиюсь присутність. Оглядаючись, він раптом побачив, як на нього кидається чоловік з ножем. Вони почали битися. Котилися по землі, обмінювалися ударами. Денис кричав, щоб той зупинився, але незнайомець був як божевільний. В один момент Денис схопив палицю і з силою вдарив противника, вирубивши його.

Він зв’язав чоловіка біля дерева, забравши ножа. Через десять хвилин той отямився.

— Хто ти, чорт забирай? — запитав Денис.

— Мене звати Сміт, — прохрипів чоловік. — Я тут давно… не питай скільки. Цей острів зводить з розуму. Вибратися не можна.

— Але ти тут вижив. Значить, надія є?

Сміт помовчав, потім кивнув:

— Є один шлях. Вулкан в центрі острова. Якщо вдвох добратися туди — можна відкрити двері в іншому кінці острова.

Він не сказав правду. Денис, не знаючи цього, розв’язав Сміта і погодився іти з ним. Вони стали мандрувати островом разом. На третій день на них напала Мати Болот — моторошна, чавкаюча істота, але їм вдалося відбитися.

Сміт виявився балакучим. Розповідав про своє життя, і про те, як його корабель теж потерпів аварію. Вдалині, на горизонті, вони побачили гігантську гору — вулкан.

— Це воно, — сказав Сміт. — Наш вихід.

Коли вони добралися до жерла вулкана, Сміт витяг два смарагди і сказав:

— Нам потрібно одночасно кинути їх у жерло, промовивши: «Таємничий Острів». Тоді відкриються двері в скелі на півдні.

— Звідки ти це знаєш? — підозріло запитав Денис.

Сміт не відповів. Вони підійшли до краю, кинули смарагди, промовили слова, і раптом…

Сміт накинувся на Дениса, намагаючись скинути його в жерло.

— Щоб вибратися, ти повинен померти! — закричав він.

Денис, у шоці, став опиратися. Зав’язалася люта бійка на краю вулкана. В якийсь момент Денис вихопив ножа і поранив Сміта в ногу, але той знову підвівся. У запалі сутички Денис встромив ножа в живіт Сміту. Той упав.

— Ти зрадив мене… — прошепотів Денис.

Перед смертю Сміт все ж розкрив таємницю:

— Щоб дізнатися шлях, я… вирізав село карликів… Там… у печері… золото… і вхід у ядро землі…

З цими словами він помер.

Денис, поранений, шкутильгаючи, спустився з вулкана. Через деякий час він дійсно знайшов те саме село. Воно було вирізане під корінь. В одному з будинків він знайшов трон і давні написи, в яких говорилося: «Що на острові було уже 13 чоловік. Щоб один вибрався — один повинен зникнути». Тоді Денис зрозумів — Сміт був не останнім.

⸻

Повернення в теперішнє.

— З того дня я не довіряю нікому, — закінчив Денис. — Я вижив… але ціною довіри.

Група мовчала.

Ксюша з труднощами ковтнула сльози:

— Ти 13-й?

— Так, — кивнув Денис.

Артем перезирнувся з дівчатами. Думки вихором проносилися в голові: хто буде наступною жертвою? Чи можна все ще вибратися… без втрат? Темрява згущувалася. Хлопці рухалися вздовж стін печери, намагаючись не відставати від Дениса. Раптом з мороку з різних боків на них почали нападати тварюки — Кісткопад, Падальщик і Мати Болот.

— Швидко в печеру! — крикнув Денис. — Нам потрібно відірватися від них!

Паніка охопила всіх. Вони побігли всередину вузького тунелю, підлога вислизала з-під ніг, звідкись капала вода, але монстри були надто близько. Денис обернувся до Артема:

— Треба дати їм бій, інакше не відстануть! Дівчата, тримайтеся за нами!

Він простяг Артему саблю. Той поправив окуляри, кинув погляд на Мілашу — і стиснувши зуби, кивнув.

— У бій!

Мати Болот кинулася прямо на Артема, обвиваючи його своїми гнилими щупальцями. Денис з усією люттю вдарив у груди Кісткопаду, відбиваючись. А Падальщик, скрутившись, підскочив до дівчат, схопив Ксюшу за руку і почав тягти. Вона закричала від болю, коли чудовисько встромило зуби в її плече.

— Ні!! — закричала Мілана, міцно тримаючись за подругу. — Я тебе не відпущу!

Ксюша стогнала від болю. Падальщик продовжував кусати її, не відпускаючи. У цей момент з темряви вискочив силует — це був Джек. Він з диким криком встромив ножа прямо в голову Падальщика і з силою відсік її. Тіло тварюки затрусилося і впало на землю. Побачивши це, Мати Болот і Кісткопад видали моторошний гул — і миттєво зникли в темряві, ніби розчинилися.

Артем, задихаючись, підвівся з підлоги, кинувся до Ксюші та Мілани:

— Усе нормально? Ви в порядку?

Денис підбіг слідом. Але дивлячись на вкушену руку Ксюші, він все зрозумів… Падальщик був заражений. І якщо він прокусив руку, шансів вижити майже не було. Дівчину чекала мученицька смерть. Але Денис поки промовчав.

Ксюша обійняла Джека, не вірячи, що бачить його живим:

— Джеку… Як ти вижив?

Той присів на камінь:

— Отямився на березі. Хтось врятував мене… Я був у пастці, але зміг вибратися — знайшов ножа, вирізав мотузки. Потім пішов по звуках і почув ваші крики.

Надворі вже була ніч. Місяць ледь пробивався крізь зарості біля входу в печеру.

— Вночі рухатися не можна, — тихо промовив Денис. — Перечекаємо тут. А вранці — в путь.

Усі погодилися.

Ксюша і Джек відійшли вглиб печери, присідали і заговорили — про корабель, про Артура, про острів, який руйнує долі.

Тим часом Мілана підійшла до Артема, сіла поруч і, м’яко взявши за руку, прошепотіла:

— Пройдемося?

Він мовчки кивнув.

Вони пройшли трохи вглиб печери, де повітря було прохолодніше. Мілана зупинилася, повернулася до нього:

— Ти врятував мене. Уже тричі. Я завжди думала, що ти крихкий ботанік… а ти — найсправжнісінький чоловік.

Вона притягнула його до себе і поцілувала. Артем, спочатку розгублений, невдовзі піддався. Поцілунки стали пристрасними. Мілана швидко почала знімати з нього сорочку, він — з неї сукню. Вони злилися в одне ціле, забувши про все. Стіни печери луною розносили стогони Мілани.