Глава 5. Останній яскравий день перед штормом

Глава 5. Останній яскравий день перед штормом

Ранок видався ясним і прохолодним. Легкий морський бриз доносив із собою запах солі та свіжості. Хлопці прокинулися рано, поснідали в хостелі, швидко зібрали рюкзаки з водою, кремом від засмаги та чимось перекусити — адже сьогодні був важливий день. Вони попрямували на пірс, де їх уже чекав капітан Джек та його помічник Артур.

Джек виглядав як справжній морський вовк: густа борода, стара бандана і пов’язка на оці, ніби він щойно зійшов з піратського корабля. Його потужна фігура виділялася на тлі ранкового сонця, а погляд — суворий, але добрий.

Побачивши його, Ксюша засяяла від радості і побігла назустріч:

— Джеку! Боже, скільки років! — вона обійняла його міцно, ніби рідного.

— Ти все така ж, малятко, — з хрипотою промовив капітан, обійнявши її у відповідь.

Решта підійшли ближче і потиснули Джеку руку. Він уважно оглянув кожного. Особливо його помічник Артур — той не міг відірвати очей від Мілани, яка в коротких шортах і майці виглядала як з обкладинки журналу. Його погляд особливо затримався на її декольте.

— Отже, хлопці, — сказав Джек, — куди хочете вирушити? У мене є три пропозиції: риболовля, прогулянка у відкритому океані або… — він зробив паузу і примружився. — Подорож до таємничого острова. Його немає ні на одній карті…

Голос Джека став таємничим, як у пригодницькому фільмі. Він часто так заробляв — розповідав байки туристам про неіснуючі острови, але цього, звісно, ніхто не знав.

— Давай поки риболовлю, — запропонував Данило. — Сьогодні ще в клуб хочемо, а завтра можемо ризикнути і вирушити на той… загадковий острів.

— Прийнято! Команда, по місцях! — крикнув Джек.

Він підняв якір, попрямував до штурвала, і катер відштовхнувся від пірсу, розсікаючи хвилю.

Мілані не особливо подобалася ідея з рибою.

— Брр, від риби потім все смердить, — пробурмотіла вона, — ще нігті зіпсую…

Але було вже пізно — вони були у відкритому морі.

Джек показав, куди скидати сітки, а Артур навчав Артема і Данила: як тримати снасті, коли тягнути, і що робити, якщо попадеться велика здобич.

Ксюша тим часом, як завжди, вела сторіс і ділилася пригодою зі своїми підписниками.

— Хлопці, ловимо акул! — сміялася вона, поки хлопці працювали.

Через пару годин сітки були повні — вони наловили пристойну кількість риби. Настрій був піднесений. Катер попрямував назад у порт.

— Завтра — на острів? — уточнив Джек, витираючи руки.

— Так! — хором відповіли хлопці.

Артур, набравшись сміливості, підійшов до Мілани:

— Дась номер? Може, ввечері складу компанію в клубі?

— Записуй, — сказала вона, киваючи. — Тільки без риби!

⸻

Повернувшись у хостел, хлопці прийняли душ, почали перевдягатися і обговорювати, хто що буде пити і танцювати. Артем одразу заявив:

— Я не піду. Клуби — не моє. Нудно, шумно…

— Та ладно, — усміхнувся Данило. — Хоч на дівчат подивишся! Раптом перепаде тобі мулаточка. А то так і залишишся… — він не закінчив, але всі й так зрозуміли.

Усі розсміялися, і навіть Артем усміхнувся:

— Гаразд, умовили. Один коктейль — і додому.

⸻

Увечері вони прибули в клуб. Артур уже чекав біля входу. Купили квитки, і невдовзі занурилися в світ неону, гучної музики і рухливих тіл.

Біля барної стійки Артур пригощав Мілашу, та кокетувала, але трималася стримано.

Ксюша потягла Данила на танцпол, і невдовзі вони вже кружляли в натовпі. Артем спочатку ніяково стояв у кутку, але після пари ковтків коктейлю відчув себе вільніше… і, на подив усіх, вискочив на танцпол.

— Що з ним?! — здивувалася Ксюша. — Він запалює як дикий!

Окуляри злітали, футболка зволожіла, а Артем викрикував слова пісень, навіть не знаючи мови. Це був інший Артем — розкутий і веселий.

Пізніше Ксюша і Данило, трохи напідпитку, покинули клуб раніше за інших. У хостелі в них нарешті сталося те, що давно витало в повітрі. Їхня пристрасть захлеснула все, навіть стіни здавалися тонкими, коли крики насолоди заповнили ніч.

Артур провів Мілашу, але нічого не сталося — просто обійнялися і розійшлися.

А ось Артем, втомлений і п’яний, примудрився заснути… просто на автобусній зупинці.

Це був їхній останній безтурботний вечір. Завтра вони вирушать туди, звідки не всі повертаються. Але поки що — вони сміялися, кохали, жили.